Історія
Село в глибинці слобожанських лісів як наочне підтвердження знаменитого логічного парадоксу – при відсутності документальних анналів невідомо що з’явилося першим на березі річки Мокрий Мерчик людське регулярне поселення чи церква послужила його початком. Адже проступний крізь пожовклі сторінки історії вже існуючий густонаселений укріплений палісад 1665 року вже фігурував під ім’ям Всіхсвятського і його церква згадана п’ятнадцятьма роками пізніше носила те ж ім’я.
Бурі століть поглинули в своїх глибинах численні архівні свідчення, але практика показує, що мало не першою адміністративною будівлею української православної землі ставився храм (тому викликає сумнів тривале (понад пару років) існування громади без оплоту віри), до того ж церковні імена селища отримували лише від назви вже існуючих на їхніх теренах святинь. Ось так і залишається питання: що було раніше Всіхсвятська церква або її слобода? Залишивши цю загадку історії.
У 1691-ому частина колишнього села, як посаг дочки полковника Ізюмського козачого полку, перейшла в руки Федіра Володимировича Шидловського (- 1719), а з ним отримала і нове ім’я – Мерчик (пізніше з’явилася приставка Старий). За нового господаря храм, судячи з усього, так і продовжував своє існування в якості позаштатного, на що побічно вказує згадка в документах від 1696 року всіхсвятського попа Івана Григор’єва сина Капустнянського і відсутність святині в регулярних церковних реєстрах.
Згідно опису 1724 року у ввіреному Лаврентію Івановичу Шидловському (1687 – 1735) селі знаходився одна парафія на ім’я Всіх Святих, а храм її був розташований поруч з упорядкованою садибою господаря на вершині правого схилу долини річки Мокрий Мерчик. Роком пізніше організована діяльність громади стала фіксуватися в метричних та сповідальних книгах, які продовжили вести нащадки попа Івана – Іван і Степан Капустнянські, котрі опікувалися пасторатом.
Нова глава в історії стромерчиковської церкви була відкрита Григорієм Романовичем Шидловським (1752 – 1820), коли він на пару з сином починає в 1776 році масштабну реконструкцію всього садибного комплексу, від якої не залишився в стороні і храм – він був збудований на колишньому місці з каменю в стилі українського бароко.
При цьому спочатку будівля, креслення якої до проекту Олександра Олександровича Палицина (1749 -1816) розробив, за його власним твердженням, Петро Антонович Ярославський (1750 – 1810), була трохи меншою (відсутня трапезна) і попервах дзвіницею йому служила дерев’яна споруда, що залишився від попередниці.
Честь же закінчення унікальної православної святині належить останньому приватному власнику палацово-паркового комплексу в Старому Мерчику статському раднику Євгену Михайловичу Духівському (1835 -), який спочатку доповнив контур Всіхсвятської церкви трапезною, а в 1881 році звів над бабинцем двоярусну дзвіницю.
Повне жахливих сюрпризів ХХ століття пощадило перлину храмової архітектури над Мокрим Мерчиком, хоч їй і довелося разом з українськими землями прийняти на себе весь удар бойових дій двох світових воєн та їхніх наслідків, а також пережити безумство радянського атеїзму, під кривавим мечем якого загинуло багато її сестри по духу – вона була по-блюзнірськи пристосована під потреби спортивного залу розташованого в садибі зооветеринарного технікуму.
Лише з довгоочікуваною незалежністю України, коли впали всі релігійні заборони – 3 лютого 1995 року – парафія церкви Всіх Святих відновила свою діяльність, з тим щоб з ліквідацією навчального закладу в палацових стінах двома роками пізніше стати повноправним господарем свого втраченого-було надбання і по крупицях почати відновлення зруйнованного за сім десятиліть комуністичного терору.
Архітектура
Високий загублений в зелені палацового парку строгий силует двох’ярусної дзвіниці над притвором надає м’яким лініям приземкуватого невеликого тричастинного витягнутого контуру старомерчиковського храму з напівкруглою апсидою в східній частині та полуциркульною покрівлею індивідуальний неповторний малюнок. Хоча із знищенням в радянський період вінчального купола (нині замість нього встановлена маленька маківка) і була порушена гармонія загального малюнка споруди.
Сам збудований з цегли та потинькований храм декоровано простими лопатками, що візуально членують його на логічні частини, різьбленими декоративними лиштвами віконних прорізів та глухої коробової арки зі святим ликом апсиди, витонченим карнизом, котрі підкреслюють його приналежність до староруського стилю.
Архітектурні акценти дзвіниці дещо інші: пілястри доричного ордера, широкий фриз, профільовані карнизи, аркові отвори, трикутні фронтони в обрамленні фільонок – більш відповідають стилю неокласики, але витончені великі накладки рослинного орнаменту першого ярусу, релігійного – другого та барельєфами-символами двох основоположних цього світу (знання і віра) допомагають їй злитися в єдина з основним об’ємом комплексу.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Харківська обл., смт Старий Мерчик, вул. Театральна, 1.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е40 (М03) (Київ – Полтава – Харків), а потім по Т2106 (Траса Е40 – Старий Мерчик – Краснокутськ). У населеному пункті – перший поворот ліворуч (вул. Леніна), по якій прямувати до вул. Театральній, де розташований храм.
Громадським транспортом з Харкова (АС 2) або Краснокутська до Старого Мерчика (зупинка при в’їзді в селище з південного боку), а потім пішки по вул. Леніна до вул. Театральній, на якій знаходиться Всіхсвятська церква.