Історія
Михайлівська церква Краснокутська
Уже три десятиліття як по краснокутських схилах почали розселятися вихідці з Корсуня-Шевченківського, котрі прийшли під захист слобожанських густих лісів в пошуках кращої долі, коли на небосхилі місцевого дерев’яного храмового зодчества в 1682 році стараннями отця Михайла Куниці запалилася нова зірка – церква на честь Архістратига Михаїла, яка стала другим (перший соборний на честь святого Миколая був зведений разом з фортечними укріпленнями в 1660-ому) храмом селища.
І хоча всього за чверть століття в селищі на берегах річки Мерло один за одним з’являються нові дерев’яні храми (Успенський, Спаський, Вознесенський, Преображенський, Покровський, Архангельський), але після значних руйнувань Північної війни, коли Червоний Кут виявився в самому епіцентрі військового шведсько-московського протистояння 1708 року та практично був звернений в руїну, Михайлівська церква відновлюється однією з перших, на відміну від Успенської, Преображенської і Архангельської, які у зв’язку зі злиднями єпархіальної скарбниці до 1717-го не були покладені в оклад.
Південна вісь трансепту храму в Краснокутську
Так що станом на 1730 рік Михайлівська святиня була четвертою в окрузі за кількістю парафіян, а її опікою займався вже син засновника – Євстафій Куницький, який до того ж встиг обзавестися багатими угіддями на прилеглих землях. Так що з ростом чисельності населення селища рік від року багатіла і парафія.
Безжалісний час не помилувала дерев’яні стіни церкви в самому серці Краснокутська – в середини XVIII століття періодичні природні та людські катаклізми привели їх в жалюгідний стан. Так що онукові Михайла – Василю Куницькому довелося турбуватиметься будівництвом нового храму, який вийшов (будівництво закінчено в 1765-ому) навіть краще колишнього: більший за площею, освітлений величезними вікнами, з високою дерев’яною дзвіницею поруч.
Наступне століття і зміна умов існування східноукраїнських земель після офіційної анексії їх імперією двоголового орла поставили православ’я на чільне місце слобожанського мироустрію як опорного стовпа існування держави, що для Михайлівської церкви обернулося нової модернізацією, і на цей раз в камені: на початку 1873-ого єпархіальним архітектором Федором Івановичем Даниловим (1810 – 1885) був закінчений проект, 5 квітня того ж року губернатор підписав всі документи для будівництва, а восени – розпочалися роботи.
Північний фасад Михайлівського храму Краснокутська
По закінченню сімнадцяти років (1880), коли внутрішня обробка, нарешті, була завершена, перед краснокутськими парафіянами на високому пагорбі над Мурафою постав величний трипрестольний (головний – Архістратига Михаїла, південний – Преображення Господня, північний – Різдва Богородиці) лебідь храмової архітектури з високою дзвіницею над бабинцем.
Однак і після закінчення спорудження основної будівлі, роботи з облаштування комплексу в самому серці стародавнього міста тривали аж до Першої світової війни ХХ століття. В той період тут з’явилися двоповерхова будівля церковно-парафіяльної школи з бібліотекою в 742 томи, яка використовувалася так само як господарська (1890) і каплиця (1900-е).
Криваві більшовицькі ради, які захопили українські землі на хвилі перевороту 1917-го, почали свій історичний шлях з війни проти релігії, і ті, хто вчора вітав гоніння проти католиків і мусульман, самі опинилися в ролі вигнанців – будь-яка релігійна діяльність оголошувалася поза законом. Позбавлена всіх своїх п’яти куполів православна святиня Краснокутська після десятиліття відчайдушного опору пастви в 1934-ому закрита.
Джерело краснокутського храму
З вогняного смерчу Другої світової війни храм вийшов практично без втрат, та тільки крокуючі за цим радянські десятиліття мало що змінили в його долі – як тисячі інших він був пристосований під склад, в ході чого унікальні розписи, архітектурні акценти і предмети інтер’єру були поховані під руїнами блюзнірської переробки.
Зоря української незалежності стала світанком і нової епохи в історії Архангело-Михайлівського, коли він в якості визнаного державою шедевра архітектури, що займає площу в два гектари, та улюбленого дітища всіх вірян околиці став за крок за кроком відновлювати свої колись втрачені позиції з початком відновлення в його стінах богослужінь 18 листопада 1991 року і недільної школи наприкінці 1990-х.
Архітектура
Дзвіниця Михайлівського храму
Чітко виражена хрестова в плані (33м х 22м) п’ятибанна будівля церкви з двоярусною дзвіницею над бабинцем та п’ятигранною апсидою в східній частині є одним з найяскравіших представників псевдоруського архітектурного стилю Східної України, в якому всі архітектурні елементи складають гармонійний малюнок, прикрашаючи рубані форми основного силуету і надаючи йому легкості.
Кутові лопатки французького русту на першому і гладкі на другому ярусі, масивні лиштви віконних і дверних аркових прорізів з перехопленнями та кілевидним завершенням, восьмигранні зірки, високий світловий барабан центрального купола та повторюючі його чотири менших главки по кутах средохрестя, дворядні аркові віконні прорізи нефа, розбивка на дзеркала за допомогою здвоєних лопаток і фільонок осей трансепта і нартекса, профільовані карнизи основного периметру перегукуються з восьмигранним верхнім ярусом дзвіниці, здвоєними лопатками середнього і рустованими — нижнього, її глухою аркадою. Крім того подвійний візуальний акцент у вигляді головного куполу та шатрового з люкарнами завершення дзвіниці підносять масивний контур храмового будівлі.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Харківська обл., пгт Краснокутськ, вул. Леніна, 126.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М03 (Е40) (Київ – Лубни – Полтава – Харків) або Р46 (Харків – Охтирка) / Р45 (Суми – Богодухів). Далі Т2106 (Старий Мерчик – Краснокутськ) / Т1702 (Губарівка – Козіївка – Колонтаєв), практично на перетині яких в Краснокутське по вул. Леніна розташований хромовий комплекс.
Громадським транспортом з Харкова (автовокзал №2) до центру Краснокутська, де розташована Архангело-Михайлівська церква.