Історія

Як столиця Слобожанщини та губернське місто, що славилося своїми ярмарками і навчальними закладами, на початку XIX століття Харків все-таки ні за кількістю жителів, ні по міському бюджету, ні за благоустроєм не мав права на универсітет. Тим не менш воля та енергія однієї людини змогли звести всі перепони нанівець і закласти основи майбутньої наукової Мекки Східної України.

На початковому етапі ідея створення університету висунута Василем Назаровичем Казаріним (1773 – 1842), знайшла безліч прихильників і противників, тому ключовою в цьому питанні стала підтримка місцевої влади в особі губернського предводителя дворянства Василя Михайловича Донець-Захаржевського та міського голові Єгора Єгоровича Урюпіна, а після зміни в 1803-ому до них приєдналася і губернаторська верхівка.

Саме при дерев’яному, обкладеному цеглою будинку віце-губернатора, побудованому за проектом Барталамео Франческо Растреллі (1700 – 1771) архітектором Авраамом Малаховічем Вільяновим (1730 – 1780) на землях викуплених у громадян Дивера, Базилевича, Буцького, Груніна, Стремоухова (загальна вартість 5290 рублів) в 1776 році для намісника за наказом Катерини II, існував харківський наказ громадського піклування (освіти), так що самою долею цій будывлы було визначено стати частиною новонародженного наукового центру української землі.

Після покупки будинку прокурора Чайковського та оренди будівлі у радника Шурлінова, куди переїхав наказ і розмістилися університетські чиновники, місто в якості внеску в справу організації університету передав просторий віце-губернаторський особняк з великим залом в повне розпорядження світоча знань.

Та тільки для зростаючого з кожним роком науково-освітнього центру при нестачі площ було недозволеною розкішшю володіння невеликим особняком в оточенні невеликого парку. Ось чому Василем Миколайовичем було прийнято рішення про знесення колишнього особняка і будівництві на його місці трьох нових корпусів з бібліотечним в центрі. Проект був замовлений давньому знайомому Казаріна по студентських років Євгену Олексійовичу Васильєву (1778 — 1833), який до того ж за його клопотанням зайняв професорську посаду в його учбовому закладі.

Будівництво центрального корпусу в класичному стилі, що почалося в 1821-ому, відразу передбачало розміщення в його стінах великої бібліотеки (до моменту відкриття досягла двадцяти семи тисяч примірників), університетської церкви в ім’я покровителя лікарів святого Антонія (ідея належала кураторові Харківського навчального округу Єгора Васильовича Корнєєва (1773 – 1849)), актового залу та обсерваторії.

Так що після свого офіційного відкриття в 1831-му корпус по Університетській №25, в зведенні якого брали участь такі імениті гранди будівельного справи як Калашников, Тон і Татищев, став духовно-культурним центром університетського життя, притуливши під своїм крилом один з кращих міських хорів, що складається з професорів і студентів, та надавши можливість місцевим художникам споглядати свої полотна на іконостасі поруч з полотнами О. Венеціанова і В. Боровиковського університетської церкви, яка незабаром переросла статус домової.

Проіснувавши в первозданному вигляді більше восьми десятиліть, за час яких він неодноразово ставав резиденцією представників царської родини під час їх нечастих відвідувань Харкова, на початку 1912-го бібліотечний корпус піддався зазіханням університетської адміністрації, що намірилася перебудувати його центральний вхід. І якби не гнівна петиція місцевих художників, їй би це навіть вдалося.

А потім були розв’язана Московією Перша світова, яка втопила в крові пів-Європи і стала причиною загибелі самої імперії, більшовицький переворот 1917-го і нова влада рад на українській землі.

Більшовики ліквідували приватну власність громадян, а університет позбавили його бібліотечно-релігійного центру у зв’язку з державною боротьбою з «опіумом для народу» – так вчорашня Антонієвська церква стала суспільним будинком.

Розділ Європи навпіл двома збожеволівши диктаторами згідно пакту Ріббентропа-Молотова і Друга світова відібрали у архітектурної перлини її витончене купольне завершення, з тим щоб в післявоєнні роки червоні атеїсти перетворили її на кінотеатр «Піонер», пізніше – двозальний «Юність».

Після здобуття Україною довгоочікуваної незалежності в 1991 році велична будівлю колишньої університетської церкви було передано однойменним українському центру, під егідою якого в 2011 році проведена масштабна реставрація, що повернула їй первісний вигляд, щоб через два століття він так само надихав і осявав тернистій життєвий шлях.

Архітектура

Вдалий приклад симбіозу науки і релігії під одним дахом представлений на одній з вулиць древнього харківського центру т-подібним двоповерховим периметром в класичному стилі, де витягнутий уздовж червоної лінії прямокутний об’єм призначався для бібліотеки з читальним залом та іншими організаційними залами, а поперечний центральний із закругленою апсидою, що виходить на паралельну вулицю Квітки-Основ’яненка, використовувався для релігійних служб.

Домінантою декорового оформлення будівлі колишньої університетської церкви звичайно ж є чотириколонний портик іонічного ордера центрального входу та купол над храмовою частиною, які гармонійно доповнюють трикутний фронтон з круглим центральним віконцем в обрамленні фільонок, покривючий три чверті першого ярусу французький руст, високі витягнуті арки зі шропсовим завершенням першого і квадратні – другого віконні отвори, а також профільований лобовій карниз.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Харківська обл., м. Харьків, ул. Університетська, 25.

Посилання

• Записки мандрівника. Харківські прогулянки

Як дістатися

Автотранспортом по трасі М03 (Київ – Лубни – Полтава – Харків) або М26 (Харків – Запоріжжя – Сімферополь). З об’їзної по Московському проспекту – Вірменському провулку або Полтавському шляху до Павлівської площі, в північному кварталі якої розташована будівля колишньої університетської церкви.

Громадським транспортом по залізниці / маршрутними таксі до Харкова. У місті орієнтир – станція метро «Площа конституції», а потім по вул. Університетській до колишнього бібліотечного корпусу.