Історія
![Бібліотечний корпус з домовою церквою Харківського університету](https://zabytki.in.ua/images/3202t.jpg)
Як столиця Слобожанщини та губернське місто, що славилося своїми ярмарками і навчальними закладами, на початку XIX століття Харків все-таки ні за кількістю жителів, ні по міському бюджету, ні за благоустроєм не мав права на универсітет. Тим не менш воля та енергія однієї людини змогли звести всі перепони нанівець і закласти основи майбутньої наукової Мекки Східної України.
На початковому етапі ідея створення університету висунута Василем Назаровичем Казаріним (1773 – 1842), знайшла безліч прихильників і противників, тому ключовою в цьому питанні стала підтримка місцевої влади в особі губернського предводителя дворянства Василя Михайловича Донець-Захаржевського та міського голові Єгора Єгоровича Урюпіна, а після зміни в 1803-ому до них приєдналася і губернаторська верхівка.
Саме при дерев’яному, обкладеному цеглою будинку віце-губернатора, побудованому за проектом Барталамео Франческо Растреллі (1700 – 1771) архітектором Авраамом Малаховічем Вільяновим (1730 – 1780) на землях викуплених у громадян Дивера, Базилевича, Буцького, Груніна, Стремоухова (загальна вартість 5290 рублів) в 1776 році для намісника за наказом Катерини II, існував харківський наказ громадського піклування (освіти), так що самою долею цій будывлы було визначено стати частиною новонародженного наукового центру української землі.
![Колонний портик центрального входу харківської університетської церкви](https://zabytki.in.ua/images/3200t.jpg)
Після покупки будинку прокурора Чайковського та оренди будівлі у радника Шурлінова, куди переїхав наказ і розмістилися університетські чиновники, місто в якості внеску в справу організації університету передав просторий віце-губернаторський особняк з великим залом в повне розпорядження світоча знань.
Та тільки для зростаючого з кожним роком науково-освітнього центру при нестачі площ було недозволеною розкішшю володіння невеликим особняком в оточенні невеликого парку. Ось чому Василем Миколайовичем було прийнято рішення про знесення колишнього особняка і будівництві на його місці трьох нових корпусів з бібліотечним в центрі. Проект був замовлений давньому знайомому Казаріна по студентських років Євгену Олексійовичу Васильєву (1778 — 1833), який до того ж за його клопотанням зайняв професорську посаду в його учбовому закладі.
Будівництво центрального корпусу в класичному стилі, що почалося в 1821-ому, відразу передбачало розміщення в його стінах великої бібліотеки (до моменту відкриття досягла двадцяти семи тисяч примірників), університетської церкви в ім’я покровителя лікарів святого Антонія (ідея належала кураторові Харківського навчального округу Єгора Васильовича Корнєєва (1773 – 1849)), актового залу та обсерваторії.
![Північне крило колишнього бібліотечного корпусу Харківського університету](https://zabytki.in.ua/images/3201t.jpg)
Так що після свого офіційного відкриття в 1831-му корпус по Університетській №25, в зведенні якого брали участь такі імениті гранди будівельного справи як Калашников, Тон і Татищев, став духовно-культурним центром університетського життя, притуливши під своїм крилом один з кращих міських хорів, що складається з професорів і студентів, та надавши можливість місцевим художникам споглядати свої полотна на іконостасі поруч з полотнами О. Венеціанова і В. Боровиковського університетської церкви, яка незабаром переросла статус домової.
Проіснувавши в первозданному вигляді більше восьми десятиліть, за час яких він неодноразово ставав резиденцією представників царської родини під час їх нечастих відвідувань Харкова, на початку 1912-го бібліотечний корпус піддався зазіханням університетської адміністрації, що намірилася перебудувати його центральний вхід. І якби не гнівна петиція місцевих художників, їй би це навіть вдалося.
А потім були розв’язана Московією Перша світова, яка втопила в крові пів-Європи і стала причиною загибелі самої імперії, більшовицький переворот 1917-го і нова влада рад на українській землі.
![Університетська церква і бібліотечний корпус в Харкові](https://zabytki.in.ua/images/3199t.jpg)
Більшовики ліквідували приватну власність громадян, а університет позбавили його бібліотечно-релігійного центру у зв’язку з державною боротьбою з «опіумом для народу» – так вчорашня Антонієвська церква стала суспільним будинком.
Розділ Європи навпіл двома збожеволівши диктаторами згідно пакту Ріббентропа-Молотова і Друга світова відібрали у архітектурної перлини її витончене купольне завершення, з тим щоб в післявоєнні роки червоні атеїсти перетворили її на кінотеатр «Піонер», пізніше – двозальний «Юність».
Після здобуття Україною довгоочікуваної незалежності в 1991 році велична будівлю колишньої університетської церкви було передано однойменним українському центру, під егідою якого в 2011 році проведена масштабна реставрація, що повернула їй первісний вигляд, щоб через два століття він так само надихав і осявав тернистій життєвий шлях.
Архітектура
![Фронтон і купол університетської церкви в Харкові](https://zabytki.in.ua/images/3203t.jpg)
Вдалий приклад симбіозу науки і релігії під одним дахом представлений на одній з вулиць древнього харківського центру т-подібним двоповерховим периметром в класичному стилі, де витягнутий уздовж червоної лінії прямокутний об’єм призначався для бібліотеки з читальним залом та іншими організаційними залами, а поперечний центральний із закругленою апсидою, що виходить на паралельну вулицю Квітки-Основ’яненка, використовувався для релігійних служб.
Домінантою декорового оформлення будівлі колишньої університетської церкви звичайно ж є чотириколонний портик іонічного ордера центрального входу та купол над храмовою частиною, які гармонійно доповнюють трикутний фронтон з круглим центральним віконцем в обрамленні фільонок, покривючий три чверті першого ярусу французький руст, високі витягнуті арки зі шропсовим завершенням першого і квадратні – другого віконні отвори, а також профільований лобовій карниз.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Харківська обл., м. Харьків, ул. Університетська, 25.
Посилання
- Записки мандрівника. Харківські прогулянки
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М03 (Київ – Лубни – Полтава – Харків) або М26 (Харків – Запоріжжя – Сімферополь). З об’їзної по Московському проспекту – Вірменському провулку або Полтавському шляху до Павлівської площі, в північному кварталі якої розташована будівля колишньої університетської церкви.
Громадським транспортом по залізниці / маршрутними таксі до Харкова. У місті орієнтир – станція метро «Площа конституції», а потім по вул. Університетській до колишнього бібліотечного корпусу.