Історія
Палац Абази в Одесі
Той рідкісний випадок, коли розкіш приватної резиденції за життя засновника змінила свій соціальний приватний статус на громадський і стала на службу одеського суспільства. Хоча її історія до появи на документальних сторінках через чверть століття після заснування вулиці в 1827-ому відноситься скоріше до білих плям. Навряд чи ділянка в трьох кварталах від муніципальної-ділового центру міста та найпрестижнішої міської вулиці могла так довго порожніти.
При цьому поки залишається таємницею коли саме і яким способом вона під тодішнім №13 по Італійської (майбутня Пушкінська) перейшла у власність одеського хлібного купця з аристократичним корінням Олександра Михайловича Абази (1826 – 1889), проте будівництво його розкішної резиденції за проектом архітектора Луї Сезара Оттона (1822 – 1894) було розпочато вже в 1856-ому.
Через два роки реєстр одеської міської мурованої архітектури поповнився новим шедевром, який швидко здобув популярність у місцевого аристократичного суспільства завдяки привітності господаря, а також його пишним світським прийомам та балам. Хоча в приватних руках будівля не знаходилося і двох десятиліть.
Кутовий ризаліт палацу Абази
Згідно з відомостями від 1884 року палац Абази вже змінив своє призначення на служіння суспільству в якості одеської судової палати, під крилом якої також тимчасово існувала канцелярія місцевого управління Російського товариства Червоного Хреста.
Російському міністерству юстиції будівля по Пушкінській 13 належала і півтора десятиліття потому, хоча вже в 1899-ому в ці стіни з Новосельского 70 (будинок Крижановського) переїхала Четверта чоловіча гімназія міста Одеси, для якої в тому ж році на кошти попечителя Анджело Анджелова Анатра тут також була влаштована домова Олександрінська церква.
Перед переворотом 1917-ого і падінням дому Романових Четверта гімназія переїхала на Старопортофранківську 40, а палацові зали зайняло Російське товариство пароплавства і торгівлі, яке наказало довго жити разом з імперією двоголового орла.
Нова влада від червоних атеїстів звичайно ж не могла оминути своєю увагою таку прекрасну архітектурну перлину, хоча їй пощастило – споруді відвели роль хранителя культурно-історичної спадщини, сформованому з приватних колекцій, Одеського музею красних мистецтв та кабінету мистецтв Новоросійського університету, а з 1929 році стіни також стали притулком колекції з колишнього палацу Замойських.
Одеський художній музей в Одесі
Станом на 1938 рік будівля була закріплена за Художнім музеєм, під егідою якого тут квартирував союз архітекторів. В цьому ж будинку у зв’язку із його культурним призначенням містилася Центральна театральна каса Одеси.
Під час Другої світової війни палац Абази, як і велика частина його товаришів по нещастю, постраждав, не дивлячись на проживання в його стінах генерал-губернатора окупаційних румунських військ Германа Васильовича Пинтля (1894 – 1968). Хоча пошкодження і не були незворотними.
У відреставровані в 1963-му році приміщення повернувся хранитель старожитностей, який розташовується тут і донині під ім’ям Одеського музею західного і східного мистецтва, переживши реставрацію в 1980-х за проектом і під керівництвом архітектора Генріха Володимировича Топуза (1916 – 1999).
Архітектура
Двоповерхова на високому цоколі, що переходить в підвал з боку Пушкінської, будівля каменю-черепашнику з потинькуванням і відчутним домінуванням стилю бароко в оформленні являє собою г-подібний периметр зі скошеним зовнішнім кутом і прибудовою в надвірній частині.
Південний фасад палацу Абази
Витончений, вирішений в горизонтальній площині двокольоровий палац Абази завдяки раскреповці просторово об’ємний, а безлічі архітектурних акцентів (профільовані лиштви коробових арок з листом аканта в замку, міжярусний карниз, трикутні і пологі арки сандриків верхнього ярусу, широкий фриз з багатим рослинним орнаментом) виглядає святково і нарядно.
Головними акцентами же зовнішніх фасадів його слугують ризаліти центрального входу і в’їзду з напівканельованними колонними портиками і пілястрами коринфського ордеру, складнопрофільними бароковим фронтонами та арковими люкарнами, віньєтками, барельєфно-горельєфними групами з амурами, балюстрадою і ажурними кованими елементами, а також кутові ризаліти, що повторують їхнє оформлення.
На особливу увагу заслуговує кутовий п’ятигранний еркер на трисходинковому, багато декорованому ліпними елементами кронштейні, кути якого прикрашені тричевертними колонами іонічного ордеру з рослинним орнаментом в нижній частині метопи, широким фризом і вінчальною люкарною.
Внутрішній простір під плоскими перекриттями першого ярусу має секційне планування, другого – анфіладне, центром якого є просторий вестибюль ренесансно-барокового стилю обробки і тримаршеві мармурові сходи, зали декоровані ліпниною і розписом, а їхня підлога застелена паркетом цінних порід дерева.
Експозиція
Музейну колекцію Одеського художнього музею умовно можна розділити на три великих частини: картинна галерея творів майстрів XVI – XX століть (Рубенс, Караваджо, Граначчі, Галс, Моммерс, Едельфельт, Рібері, Маньяско, Строцці і ін.), Східний відділ (найбільш характерні предмети Китаю, Індії, Ірану, Тибету з числа ювелірних виробів, предметів інтер’єру та культу, прикрас), відділ графіки з роботами Джованні Баттіста Піранезі та зразки декоративно-прикладного мистецтва.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Одеська обл., м. Одеса. вул. Пушкінська, 9.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е95 (Київ – Одеса), Е87 (Одеса – Ізмаїл – Рені), Е58 (Тирасполь – Одеса – Миколаїв – Херсон – Мелітополь – Маріуполь). По місту уздовж вулиць Приморської – Польської – Жуковського – Пушкінської, на перетині якої з Грецькою розташований палац Абази.
Громадським транспортом до Одеси, а потім міським (маршрутне таксі) – до Художнього музею.