Історія

За часів Запорізької Січі через Каракубову балку пролягав кордон між Самарською і Кальміуською її паланками, а хутір на березі повноводної річки Казенний Торець тоді належав козакові Аулу. Чи існував в той час на слобідці храм, зараз через брак документальних фактів сказати не представляється можливим, тому що татарська навала 1768 року повністю спопелила селище.

Перші підтверджені свідчення існування тут парафії пов’язані із появою на берегах Кривого Торця грецьких переселенців під проводом отців Миколи та Івана, які покинули рідний Крим за наказом російської імператриці Катерини II (1729 – 1796). У 1779-ому до них приєднався ієрей Михайло.

Крім того згідно наказу все тієї ж московської цариці для повзучої окупації непокірної України 25 червня 1781 року на родючі приазовські землі були переселені поміщицькі і державні (економічні) селяни з убогої середньої смуги Росії, причому число останніх повинно було скласти близько 2400 осіб. Саме економічні стали основою селища в Каракубовій балці, завдяки чому село і отримало свою історичну назву.

Так що перша церква в селищі існувала ще як мінімум c XVIII століття і за непрямими свідченнями можна зробити висновок, що була вона невеликою і, швидше за все, дерев’яною.

Саме маленькі розміри храму стали причиною звернення новоекономічної громади до Духовного правління Катеринославської єпархії про будівництво нового на честь Різдва Пресвятої Богородиці в 1905-ому. Дозвіл за підписом Симеона Покровського (1846 – 1913) було отримано навесні того ж року.

Місце для нового дому Божого вибрано незвичайне, між пагорбами над річкою, а після визначення проекту почалися збір коштів і матеріалів для початку робіт (тільки одних яєць, білок яких йшов в розчин, по всій окрузі збирали кілька років). Заможність і згуртованість громади, в якій налічувалося більше семи з половиною тисяч людей, вважаючи приписні Оленівка, Григорівка, Миколаївки, Притулок, забезпечили надзвичайно швидкі темпі як для сільського будівництва.

Через шість років церква Різдва Богородиці в Новоекономічному була повністю готова – 24 вересень 1911 роки вона прийняла хрещення з рук єпископа Катеринославського і Таганрозького Симеона в присутності великої зібрання народу з місцевих і округи. Причому храм був досить великий, щоб вмістити їх всіх, а також в його штаті значилися два священики, два псаломщика і проскурня.

Відповідно до опису 1913 року за світочем православ’я значилися два будинки для священиків (один з них із садибою) і дві церковно-парафіяльні школи.

Після комуністичного перевороту 1917-ого, почалися гоніння на церкву як інститут, що впливав на уми і серця жителів нової країни рад (і не на користь нової влади). Однак, як не дивно, до захованої між пагорбів донбаського степу святині у більшовиків руки дійшли лише на Великдень 1937 року, коли група заїжджих активістів «від народу» вивезла її назнаущі цінності, дзвіницю зав’язала канатами і трактором повалила на землю, а протоієрея Тимофія Башу – заарештувала (пізніше він був розстріляний).

Після цього протягом чотирьох років радянська влада приміряла на новоекономічну церкву нові господарські ролі спочатку в якості клубу, а потім – зерносховища, поки з двох тиранів, що підписали пакт Ріббентропа-Молотова, Гітлер не виявився розумнішим і спритнішим і першим не напав на свого вчорашнього союзника. Німці увійшли в село ще восени 1941-ого. Не знайшовши кращого застосування величезному холодному будинку Різдвяно-Богородичної церкви, вони влаштували в її стінах стайню.

За наполяганням чи місцевих вірян, або через знака небес, але вже через рік окупаційні війська відкрили двері святині для богослужінь.

Після закінчення Другої світової, знову-таки з невідомих причин ради не зачинили храм, і він залишався чинним аж до падіння радянського режиму, коли з відродженням української духовності почали воскресати з небуття і православні святині. Так що незалежність України церква в Новоекономічному зустріла з хрестами, церковними співами і новою Хрестильнею.

Початок 2000-х ознаменувався для новоекономічного храму новими радощами – спочатку в 2001-му Хрестильню переобладнали в теплий храм на честь ікони Божої Матері «Несподівана радість», а через два роки меценати в особі «Донбаського розрахунково-фінансового центру» ініціювали відновлення зруйнованої дзвіниці (закінчення будівництва – 2008 рік).

Зараз ж храм над Кривим Торцем як і раніше радує свою паству свіжістю фарб, блиском куполів і малиновим дзвоном дзвонів, а його унікальний для вид привертає заїжджих туристів з усієї округи помилуватися на столітню святиню під золотими зірками.

Архітектура

Витончена перлина храмової архітектури являє собою класичну хрестоподібну будова з подовженим нефом, різницями-прибудовами по боках трансепту і дзвіницею над нартексом. Розташована вона на схилі пагорба над річкою Кривий Торець в центральній частині Новоекономічного. Витонченість форм, досягнута за допомогою нашарування різнорівневих обсягів, при наявності великої кількості декорових архітектурних елементів створює вишукано-одухотворений вигляд будинку в псевдо-руському, характерному для рубежу XIX – XX століть стилі.

Горизонтальне членування об’єму споруди забезпечено стилізованим піддасисям, орнаментованими поясами, стрункими рядами кокошників і кутовими карнизами, які врівноважують колони і напівколони з напівкруглим візерунком стилобату, витягнуті арки вікон в обрамленні архівольтів, і звичайно ж додають висоти прикрашені ликами святих і вітражами барабани п’яти куполів (домінує центральний) та церковний шпиль на четверикі зі скошеними кутами.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Донецька обл., смт Новоекономічне, вул. Богдана Хмельницького, 24.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Н20 (Слов’янськ – Маріуполь), а потім по Т0504 (Костянтинівка – Покровськ), яка проходить вздовж храму.

Приміським транспортом з Покровська / Костянтинівки або міжміським, що прямує через Новоекономічне. Церква Різдва Богородиці розташована уздовж траси.

** Автор світлини Ковальов Олег