Святогірський ліс

Історія

Реліктовий ліс в Святогорську Реліктовий ліс Святогір'я

Величезне тепле внутрішньоконтинентальне море фактично стояло у витоків майбутнього пишного зеленого оздоблення Святогір’я. Береги його були суцільним раєм на землі – теплий, вологий клімат забезпечував наявність густої вічнозеленої тропічної рослинності, і було це 100 – 70 мільйонів років тому.

Все змінило різке підняття суші в другій половині третинного періоду і відступ рівня світового океану зі Середньоруської височини, коли клімат тут став значно посушливішим, а на зміну вічнозеленим видам прийшли менш вимогливі до тепла і вологи листопадні і степові.

У четвертинному періоді до сформованої за мільйони років долини Сіверського Дінця на вкритій третинними пісками і четвертинними лісовидними суглинки крейдяний товщі колишнього морського дна прийшов холодний подих великого зледеніння з Російської рівнини, двома язиками по Дону і Дніпру оперезавши Святі гори. Тоді ж з Сибіру, сходу і північного сходу в затишну, так і не зайняту льодом долину спустилися хвойні ліси, потіснивши широколисті. Основною їхньою породою була невимоглива до умов середовища сосна, а на рівнинних ділянках – ялина, модрина і ялиця.

Святогірський ліс на правому березі Сіверського Дінця Святогірський ліс (правий берег Дінця)

Після відступ льодовиків на горбистих рівнинах і високих правих берегах річок збереглися березово-сосново-листяні ліси і діброви з деякими видами теоретичних рослин. Порожні ж ділянки зайняли злаково-полинові степи на сухих ділянках і тундра – на заболочених. У цей час фактично завершилося формування річкових долин з урізуванням їх в морени (залишені післяльодовикові відкладення).

Активні ерозійні процеси під дією води привели до руйнування грунтового та рослинного покриву, утворення оголень пісковика, вапняку і крейди, які поступово заселили крейдяні і пустельні рослини з півдня і південного сходу (наприклад – еферда двухколоскова і сосна, що вийшла зі своїх сховищ в басейні Сіверського Дінця та Осколу, іссопові та ореофіти альпійського і субальпійського поясів).

Не дивлячись на багато століть (від палеоліту до слов’янських поселень Київської Русі), коли ліс Святих гір служив надійним притулком людині, ще в 1774 році він був багатий крейдяними борами, які тягнулися за даними німецького дослідника Йоганна Гюльденштедта (1745 – 1781) від монастиря до села Маяки, а ще через сторіччя ботанік Валерій Іванович Талієв (1872 – 1932) підтверджував наявність у Святогірську чистих прекрасних насаджень сосни з моховим покриттям у їхнього підніжжя.

Степові ділянки Святогірського лісу Степові ділянки лісу

Це, власне, і викликало зіткнення з однією з перших загроз існування на Донецькій височини в заплаві Сіверського Дінця реліктових лісів – в кінці XIX століття ділки, приваблені великою кількістю будівельного лісу і дешевою робочою силою, почали активно вирубувати крейдяні сосну.

Талієв ж звертав увагу на проблему зникнення цього унікального куточка природи ще в 1914-ому, коли описував рослинність крейдяних схилів Святогір’я, а переворот 1917-ого і бойові дії, що йому наслідували, знищили значну частину борів. Пожежа 1920 року і ураган три роки по тому так само зробили свою чорну справу – крейдяних сосен залишилося зовсім небагато.

Але ще в 1928-му ботанік Михайло Іванович Котов (1896 – 1978) знаходив між Богородичним та монастирем хороші ділянки крейдяних борів, що складалися з крейдяної сосни, дуба, липи, в’яза, ясена та підліском скумпії, бирючини, кизильнику чорноплідного, бересклетів бородавчастого та європейського, свидини криваво-червоної.

Святогірський ліс на правому березі Сіверського Дінця Святогірський ліс (правий берег Дінця)

Друга світова вогненним смерчем прокотилася по Святогірському лісу – частина його унікальних “живих копалин” була зрубана, частина – згоріла, а майже всі залишені – пошкоджені осколками, що викликало їх засихання.

Лише в 1963-ому Святі гори були оголошені пам’ятником природи, а дванадцять років потому – державним ландшафтним заказником, в який включені дві ділянки на правому березі (вище і нижче села Богородичного) і одна на лівому – Дубовий гай. На момент організації заказника тут налічувалося 85га розріджених ділянок різного віку крейдяної сосни зі сьомастами деревами старішими за сімдесяти років.

У незалежній Україні 13 лютого 1997 року в базі унікального дива природи в Слов’янському, Лиманському і Бахмутському районах був створений національний природний парк “Святі Гори”, метою якого було збереження реліктового лісу і крейдяних оголень для майбутніх поколінь.

Архітектура

Ліс в Святогір'я Святогірський ліс

Крім вищезазначених реліктових крейдяних соснових борів (сосна відрізняється від звичайної парасолькоподібною кроною, світло-зеленою більш товстою хвоєю та шишками в два рази дрібнішими) змішаних з дубами, липами серцелистими, осиками, яблунями ранніми, грушами лісовими, кленами гостролистими, польовими і татарськими зустрічається реліктова береза дрібнолуската. Основу чагарникового ярусу становить скумпія звичайна.

Підлісок доповнюють кілька видів глоду і шипшини, ліщина, свідріна криваво-червона, барбарис звичайний (межа ареалу), жостір проносний, терен степовий, вишня чагарникова, кизильник чорноплідний, бруслина бородавчаста та європейська. У Святогірському лісі також ростуть невеликі степові чагарники такі, як дереза чагарникова, рокитник, дрік фарбувальний і донський (рідкісний ендемічний вид).

Просіка Святогірського лісу Лісова просіка Святогір'я

Трав’яний покрив складають: конвалія травнева, купина багатобарвна, фіалка запашна, звіробій звичайний, живучка Лаксманна, материнка звичайна, барвінок трав’янистий. Степові ділянки на південних і східних схилів балок займають ковили перистий, красивий, волосистий, типчак борозенчастий, келерія струнка, перлівка трансільванська та висока, бородань звичайний, куничник наземний, вогнище прибережне, тонконіг стиснутий, овсець Шелла, волошка російська, шавлія поникла, залізняк бульбистий і колючий, кілька видів коров’яків, льон волосистий, дзвіночок сибірський, маренка восьмипелюсткова, голівчатка уральська, нечуйвітер синякоподібна, підмаренник справжній, ломиніс цільнолистий, лілійник кистьовий.

Тваринний світ лісу Святих гір теж багатоликий і різноманітний – тут мешкають лосі, козулі, кабани, борсуки, лисиці, куниці лісова і кам’яна, тхіри лісовий і польовий, ласки, соні, кроти, миші, білки, кажани, іноді заходять вовки.

У лісі, в заплаві на болотах і озерах живуть дятли, зозулі, іволги, горлиці, синиці, солов’ї, дрозди, дрімлюги, повзики, пугачі, сови, яструби, ворони, сороки, качки, водяні курочки, очеретянки. Є черепахи, ящірки, вужі, гадюки.

Додаткова інформація

Місце розташування: Україна, Донецька обл., Слов’янський р-н.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі М03 (Е40) (Слов’янськ – Харків – Полтава – Київ) або Р19 (Маріуполь – Донецьк – Слов’янськ), а потім М03 до з’їзду на Святогірськ (траса Т05 21). Дорога проходить крізь ліс.

Громадським автотранспортом або залізницею до Святогірська, вокзали якого знаходяться безпосередньо в лісі.

Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті