Історія

100 – 70 мільйонів років тому тут було тепле континентальне море з бурхливим підводним світом, який багато століть поспіль вмираючи формував осадові гірські породи вапняку і крейди. У далекому геологічному минулому (сеноманський, туронськийо, сенонський періоди) тут мешкали головоногі молюски белемніти, так звані «чортові пальці». Залишки їх вапняних раковин, що знаходять в Святогірську в достатку і нині, як раз і виступають головним аргументом початку формування місцевих гір у верхньокрейдяній епосі.

Ще мільйони років потрібні були для того щоб відбувся різкий підйом суші, і морі відійшло, поступившись своїм місцем третинним піскам і чвертинним лісоподібним суглинкам з вічнозеленими, вологолюбними лісами, а з прискоренням цього процесу – клімат став ще більш посушливим, що змінило флору місцевості на посухостійкі степові товариства, що перейшли з похолоданням чвертинного періоду (близько двох мільйонів років тому) хвойні, просунулися зі сходу і північного сходу.

У чвертинній епосі потужні шари льоду тричі замахнулися на Святогірські гори, але так і не окупували їх, двома язіками по Дону і Дніпра просунувшись далеко на південь. Донецька височина залишилася недоторканим півостровом з трьох сторін оточеним льодовиками. Після відступу Великого холоду клімат Дикого Поля наблизився до сьогодення. Крейдяні ж гори по правому березі Сіверського Дінця залишилися нагадуванням про морське минулому його просторів.

Перша людина прийшов під захист крейдяних гігантів в пошуках їжі і даху над головою ще за часів раннього палеоліту (шелльська і ашельска епохи), залишивши по собі сліди кам’яними рубилами. А поселення з’являються вже в мустьєрській період середнього палеоліту, і далі за течією часу кожен історичний період відзначився своїми невеликими зарубками на їхніх стінах.

Через крейдяні кручі на березі повноводної річки пройдуть скіфи, сармати, роксолани, алани, авари, болгари, перш ніж в XVI столітті тут буде засновано перше постійне поселення. Важко сказати хто першим вподобав їх для свого житла – монахи, що ховалися від гонінь, або українці, які тікали від польського гноблення, а саме тоді в м’якій породі з’явилися перші ходи і оборонний пояс з бійницями по її гребеню.

З тієї пори крейдяні гори Святогір’я вже не були порожніми. Тут завжди вирувало життя – біля підніжжя світське, а в їхніх печерах і ходах – релігійне з чернечого братією на чолі. Печерний оборонний монастир згідно зі збереженими документами вже з першої чверті XVII століття знаходився на утриманні московської скарбниці.

Зростання популярності святині серед православного люду збільшує в 1680-х сюди потік паломників, що стає першопричиною розростання комплексу, а за наявності лише вузької смужки між стрімкими скелями та річкою частина будівель фактично опинилася підвішеною в повітрі на крейдяних стінах.

Посилення московської монархії Катериною II (1729 – 1796) позначилося і на віддалених монастирях і храмах імперії, коли фактично в 1790 році Святі гори разом з обителлю були переобладнані на світську південну резиденцію фаворита імператриці Григорія Потьомкіна (1739 – 1791) (для відвідування простих смертних залишилися лише Нікольський і Успенський храми в якості парафіяльних).

Фактично в приватному володінні спадкоємців Світлішого унікальний пам’ятник природи залишається до 1844-ого, коли Олександр Михайлович Потьомкін (1787 – 1872), внучатий племінник князя, не повернув його церкві, що стає першою віхою відродження монастиря і повернення його колишньої слави. Святість печерного чернечого міста розходиться широкими колами далеко за межі округи, і багато тисяч паломників щодня товпляться під крейдяними велетнями в очікуванні дива.

Так тривало до захоплення східноукраїнських земель червоними загарбниками, що перетворили храмовий комплекс на санаторій – частина православних святинь змінюють свою соціальну роль, а частина – і зовсім знищується в запалі атеїстичного чаду в 1920-х.

Друга світова війна, розв’язана країною рад і фашистською Німеччиною, завдала непоправної шкоди реліктовому покрову Святогірських гір, коли під час запеклих боїв були знищені або значно пошкоджені величезні ділянки крейдяної сосни, які відвоювала степова флора.

Після повернення Україною незалежності в 1991 році на стрімких крейдяних скелях знов почало відроджуватися духовне життя, а їхній унікальний природний ландшафт став об’єктом захисту держави, і кожна з цих складових має своїх палких шанувальників, які забезпечують горам широку популярність в тому числі і за кордоном.

Архітектура

Високий гори стодвадцятиметровими гігантами, що підносяться на правому березі Сіверського Дінця в районі Святогірська, в бік річки падають стрімкими скелями і більш полого спускаються на південь в районі села Тетьянівка. Основну їхньої структури складають вапняки і крейда (переважно останній) віком 100 – 70 мільйонів з вкрапленнями доісторичних скам’янілих морських мешканців і рослин. На де-яких ділянках на місцях відшарувань проглядають шари пісковика та інших гірських порід.

Крейдяні височини вкривають лісові масиви хвойних, листяних і змішаних типів, в тому числі реліктові, які перемежовуються з полянами, заселеними злаково-полиновими степом на сухих ділянках і тундрою – на заболочених.

Додаткова інформація

Місце розташування: Україна, Донецька обл., Слов’янський район.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі М03 (Е40) (Слов’янськ – Харків – Полтава – Київ) або Р19 (Маріуполь – Донецьк – Слов’янськ), а потім М03 до з’їзду на Святогірськ (траса Т05 21), а потім в центр міста (весь час головною), де на правому березі розташовані Святі гори.

Громадським автотранспортом або залізницею до Святогірська, вокзали якого знаходяться в декількох хвилинах ходьби від річки, правий берег складають гори.