Історія
Початок його літопису губиться десь біля витоків святого джерела, який споконвіку дарував життя місцевим жителям ковтками живлющої вологи. Однак документальних свідчень про перший храм не збереглося, не дивлячись на згадку Богородичного як самостійного селища Святогірського монастиря з 1719 року.
Слава про джерело розходилася далеко по окрузі і сила була її настільки великою, що в 1847-ому стараннями і коштами власників святогірської землі, отриманої їхнім предком від російської імператриці за півстоліття до того, дійсного таємного радника Олександра Михайловича Потьомкіна (1787 – 1872) з дружиною Тетяною Борисівною (1796 – 1869) на честь нього на пагорбі над селом була збудована церква.
Причому на перших парах братія на чолі з батька Арсенія (Митрофанов) (1805 – 1859), послана для відродження монастиря в Святих Горах зупинилася саме в Богородичному, використовуючи його храм для богослужінь.
За сім десятиліть парафія Богородичного храму зросла в десятки разів (до чотирьох з половиною тисяч), так що станом на 1908-ий під його опікою значилося дві церковно-парафіяльні та недільна школи. А потім була Перша світова війна і збройне захоплення влади в Східній Україні червоними 1917 року.
На рубежі 1920 – 30-х з посиленням диктатури пролетаріату та атеїстичної політики комуністичної партії священнослужителі з церкви ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість» були вигнані, притчевий будинок перетворився на клуб, церковні приміщення пристосували під зерносховище, а в 1938-1939 і зовсім розібрані дощенту. Для більшого знущання на їх місці було влаштовано звалище, щоб про святе місце і думати забули.
Але пам’ять людська і промисел Божий вище примх сьогохвилинних земних правителів – імперія червоних розпалася в 1991-ому, а за цим прямувало відродження духовності на вільній українській землі. Хоча благодать спустилася на богородичну землю манівцями – ділянку землі в тому ж році придбав для будівництва дачі Сергій Григорович Луньов, який від місцевих отримав відомості про знаходження на ньому раніше храму.
Довгі коливання і підтримка брата Володимира призвели до того, що у 2000 знайшло матеріальну форму рішенням про будівництво нової святині на колишньому місці – 20 липень архімандритом Арсенієм (Яковенко) був закладений наріжний камінь у фундамент майбутнього православного оплоту духу, а за п’ять років 14 лютого він був освячений намісником Успенської Святогорської Лаври архімандритом Арсенієм на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість».
Під новий 2007-ий храм став головною святині новоствореного Богородичного жіночого скиту Лаври, а роком пізніше в храм повернулася пророча старовинна ікона, ім’я якої він носить (в 1909-му подарована за службу парафією Скорбященського храму старості Назарію Йосиповичу Будняку).
Архітектура
Однопрестольний однонавовий храм на вершині Богородичного пагорба являє собою потинькованний мініатюрний хрестоподібний в плані периметр з дзвіницею над бабинцем, тригранною вінчаючою хори апсидою і ажуром двохвсходових сходів перед центральним дверима.
Незвичайність храму ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість» полягає в значному домінуванні висоти над периметром – вирішений в бароковому стилі двох’ярусний силует спрямований вгору за допомогою п’яти двох’ярусних восьмигранних струнких барабанів (центральний – світловий), увінчаних досить масивними маковкічним завершенням.
Елементи храмового декору масивні і виразні: кутові лопатки, профільовані карнизи, барокові завитки спливів фронтонів, арокові вікна з архівольтами на імпостах та домінуючим замковим каменем, трикутний розірваний сандрик центрального входу з мозаїчним панно Христа, тонкі брівки і золочені православні хрести.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Донецька обл., с. Богородичне, вул. Степова, 2-а.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М03 (Е40) (Слов’янськ – Харків – Полтава – Київ), а потім (траса Т05 21), яка через Богородичне проходить поруч із жіночім скитом Лаври.
Громадським автотранспортом на Святогірськ із зупинкою в Богородичному, яка знаходиться біля храму ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість».