Історія
Фактично передісторія будівлі поруч з історичним центром Дунаївців і давньою резиденцією її власників почалася в 1790 році, коли після померлого чоловіка, старости опіногродського, Яна Красінського (1756 — 1790) містечко успадкувала графиня Антонина (в дівоцтві Чацька) (1756 – 1833), дама активна та дуже впливова в цих краях (не дарма ж її маєтності обійшли боком негоди часів Тарговицької конференції, коли навкруги всі землі були розорені конфедератами).
Саме на запрошення графині Красінської в місті з’явилися перші німецькі та чеські колоністи десь в другій половині 1810-х, і потік їх з кожним роком збільшувався (тільки за 1830-й сюди прибуло два десятки сімей) завдяки привілеям від господині, яка надала їм право займатися чисельними ремеслами та фабричною діяльністю. Звичайно, в якомусь вигляді молитовний будинок громади в той час вже існував, але згадок про нього не збереглося.
Акуратність, дисциплінованість, педантизм колоністів змінили весь ритм життя міста, принісши із собою прогрес, просвіту та європейські культурні цінності. Так вже в 1834 році для своїх дітей силами німецької громади була організована школа з Карлом Бріксом на чолі, яка за два роки перетворилася на двокласне євангельсько-лютеранське училище.
Для потреб свого освітнього закладу в 1857-ому німці викупили у тодішнього господаря Дунаївців, Віктора Скибневського (1787 — 1859), кам’яний будинок за сімсот срібних карбованців, і облаштували в ньому школу з двома відібраними громадою педагогами.
В рамках посилення тотальної русифікації окупованих територій, в 1887-ому, було запущено процес реорганізації “іноверських шкіл” за загальнодержавними стандартами з викладанням на російській мові. Тому для євангельського училища, де на той час навчалося вже більше сотні дітей, громада найняла третього вчителя (Й. Маас), що ще збільшило навантаження на і без того замалі класи.
Тому вже наступного року лютеранська громада придбали у купця Б. Перельмутера велику земельну ділянку в кварталі від історичного центру з двоповерховим будинком, куди був переведений навчальний заклад, а старі шкільні приміщення зайняли вчителі Екснер і Шлегель, яким зарплатню платили теж німці. Це дозволило тримати процес денаціоналізації під відносним контролем.
На той час представники лютеранської діаспори встигли сконцентрувати в своїх руках більшу частину місцевого великого промислового виробництва, левову частину якого складало суконне виробництво, а також закласти основи чавунного ливарництва та машинобудівництва. Вони складали достойну конкуренцію чисельно переважній єврейській громаді завдяки згуртованості та працьовитості, і на кінець XIX століття їхня кількість сягала півтори тисячі чоловік. Саме сукупність цих факторів дозволила поруч із школою почати будівництво великої мурованої кірхи на початку ХХ століття.
Побудований на перспективу величнний будинок молитви повністю задовольняла запиту своєї громади, яка продовжувала своє існування і після озброєного встановлення на українських землях більшовицької влади в 1920-ому, хоча її освітній заклад в 1917 році і було реорганізовано в гімназію змішаного типу із збереженням викладацького складу. Десь в той же час після прибуття в Дунаївці Федіра Дзядзі в місті починає формуватися товариство євангелістів християн-баптистів (офіційно свій відлік веде з моменту першого хрещення в 1922 році).
З посиленням радами релігійних гонінь та початком наступу на всі конфесій, лютерани усвідомили безперспективність існування новоутвореної тоталітарної країни в плані розвитку і в 1927 році залишають українські терени, відписавши свою кірху своїм місцевим братам по духу.
Фактично до 1944 року, коли окупаційна радянська влада повернулася на українські землі, храм в самому серці Дунаївців лишався діючим, а потім червоні його в числі багатьох інших закрили а рамках своєї атеїстичної боротьби.
Лише з відновленням Україною своєї незалежності в 1991 році, після якої всі релігійні заборони тоталітарного режиму пали, баптисти Дунаївців повернули собі колишню кірху. Почався довгий відновлювальний процес молитовного комплексу “Вифлеєм”, якому додавала наснаги зростаюча кількість вірян. Так що через кілька років в його стінах навіть був відкритий Хмельницький регіональний біблейський коледж. Назаразі в колишніх лютеранських стінах успішно працює великий освітно-релігійний центр, а громада впевнено збільшується рік від року.
Архітектура
Лютеранська кірха в одному кварталі від міського історичного центру, що розташована на трикутній земельній ділянці вздовж головної транспортної магістралі, являє собою композиційний центр освітно-религійного комплексу у складі колишнього пасторату та безпосередньо храму.
Баптиська церква є тринавовою базилікою з вертикальним членуванням бічних фасадів великими арковими вікнами та канельованими пілястрами коринфського ордеру и горизонтальним — профілованим лобовим карнизом та трикутними люкарнами двосхилого даху. Головною ж домінантою комплексу слугує цент ральний фасад з масивним ризалітом порталу центрального входу у вигляді профільованого архівольту, увінчаного великою “розою”та трьома фіалами стилізованими під башточки, а доповнюють картину парні кутові канельовані пілястри коринфського ордеру з такими ж фіалами на чолі.
Двоповерхова будівля пасторату — невеличкий т-подібний периметр з невеличкою терасною прибудовою входу з боку храму, перемичку якого створює масивний ризаліт. Головною родзинкою його простого декору складають строєні аркові вікна фронтонів осей мансардного даху та двоярусне вікно ризаліту.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Хмельницька обл., м. Дунаївці, вул. Могилівська, 13.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Н03 (Житомир – Хмельницький – Чернівці ) до Дунаївців В місті до перетину вулиць Красінських — Горького — Могилівська, на перехресті яких розташований баптистський молитовний центр “Вифлеєм”.
Міським транспортом до зупинки Дунаївців, а потім в центр до місцевого Палацу культури, в одному кварталі від якого розташована колишня кірха.