Історія

В ті давні часи, коли місто на ім’я Ліщин на лівому березі річки Вовк заклали Каріатовичи після вигнання татар з Поділля, вище православного цвинтаря поруч із поштовим трактом з’явилася і перша місцева православна святиня. Ким саме вона була побудована і якою була — про те історія мовчить (вже в ХІХ столітті місце було розоране), а зникла з пожовклих сторінок літописів разом із міським архівом в 1530 році у вирії пожежі татарського нашестя, які повторювалися із завидною регулярністю протягом XV — XVI століть.

Після того, як містяни задля безпеки перебралися на більш важкодоступний правий берег річки та заклали Летичів, звичайно ж православний дух своєї святині разом з церковним начинням вони прихопили із собою. Хоча протягом двох століть відомості про новий храм в збережених реєстрах відсутні.

Перші згадки про дерев’яну церкву на честь святого Миколая поруч із Базарною площею Летичіва (південно-східна частина) з’являються лише наприкінці XVII століття. В той час вона була дерев’яна — ось і все, з чим вона фігурує в документах від 1797 року про відторгнення землі на користь храмового комплексу графом Марковим, який отримав місто разом із Заволком з барського плеча окупаційної московської влади після анексії українського Поділля в наслідок розпаду Річи Посполитої наприкінці XVIII століття. Хоча в клірових відомостях 1799-ого роком побудови цієї церкви називається 1740-й.

9 квітня 1854 року стара будівля православного храму згоріла. Місцеві парафіяни із Заволка та Летичівських хуторів одразу почали збір коштів на спорудження на її місці маленької дерев’яної каплички з дозволом на встановлення престолу та проведення богослужінь до моменти появи нового кам’яного храму. Вона була освячена того ж року.

Проблема з побудовою нової церкви почалися ще в 1855-ому, коли була виділена розчищена пожежею земельна ділянка поруч із римо-католицьким костелом, але настоятель останнього почав чинити великий опір, зав’язалось листування в пошуках компромісу довжиною в три роки. Лише в 1858-ому було вирішено розпочати роботи на церковній садибній землі в сусідньому південному кварталі від запропонованого раніше, наріжний камінь закладено 15 серпня того ж року.

Десь в той же час при парафії була відкрита церковна школа для хлопчиків, яка містилася в будинку на цвинтарі, доки в Летичіві в 1870-ому не було відкрите двокласне училище, а вона не була закрита, її приміщення відійшли церковним псаломщикам.

Будівництво поруч із місцем згорілої святині велося виключно на пожертви вірян під наглядом отця Фоми Левицького, який до того ж став головним фундатором первинно скромної споруди (з п’яти тисяч коштів він дав — дві). Роботи тривали шість років, в після їх закінчення церкву було освячено на честь Успіння Божої Матері.

А вже в 1873-ому почалася її перебудова на кошти казни в розмірі 8659 карбованців 72,5 копійок — за два роки з’явилися бокові (південний та північний) приділи, ризниця, пономарня, окремо розташована дзвіниця та кам’яне склепіння головного куполу. А ще через рік Успенську церкву прикрасив новий дерев’яний різьблений іконостас замість старого кам’яного та по периметру комплексу була добудована кам’яна огорожа.

Православна парафія з кожним роком ставала заможнішою не без слави чудотворної ікони Божої Матері з немовлятком Ісусом на колінах в срібному окладі на полотні натягнутому на дошку, яка вабила сюди стражденних з усієї округи. Це дозволило в 1898-ому у одній з кімнат місцевого псаломщика відкрити церковно-парафіяльну школу для дівчаток, в якій викладав він сам.

Фактично церква Успіння Богородиці продовжувала свою діяльність і після збройного захоплення влади на українській землі московським червоним люмпеном в 1920-ому, поки останній не почав свою атеїстичну боротьбу, в рамках якої в 1936-ому її було зачинено, але самі споруди комплексу встояли.

А вже за п’ять років, після німецької окупації, в храмі поновилися богослужіння (1941). Весь час знаходячись під тиском радянської влади православна святиня вистояла, щоб після повернення Україною незалежності в 1991-ому поновити історичну справедливість свого офіційного статусу і почати процес оновлення.

Архітектура

Прямокутна при спорудженні кам’яна потинькована центральнокупольна будівля Успенської церкви з напівкруглою апсидою в стилі українського бароко зараз завдяки біль пізнім перебудовам набула форму православного хреста (чотири ризаліти-приділи). Вона є візуальним центром храмового подвір’я відгородженого від міста кам’яною тинькованою стіною.

Компактна споруда святині з дзвіницею під високим шатровим дахом над притвором – цікавий взірець церковного зодчества — простота кутових лопаток з дзеркалами та без, неширокого фризу, профільованого лобового карнизу, зімкненої схилої маківки на восьмигранному світловому барабані та трикутних у фільонках фронтонів на такому невеличкому об’ємі лише підкреслює витонченість порталів скорочених осей трансепту в бароковому вбранні, високих арок отворів в профільованому вбранні архівольтів на напівколонах доричного ордеру, спарених малих арок з “розами” на перехресті.

Огорожа, що захищає церковне подвір’я від зовнішнього світу, представляє собою глухий периметр членований на дзеркала бароковим малюнком. Вхід на територію стереже велична квадратна в плані брама з прибудовами по боках та високою проїзною аркою в архівольтному вбранні під чотирисхилим дахом увінчатиним голівкою.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Хмельницька обл., м. Летичів, вул. Леоніда Шірпала, 19.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е50 (Ужгород – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Умань – Кропивницький – Дніпро – Донецьк – Дебальцеве), яка проходить крізь місто по вулиці Юрія Савіцького, а далі – повернути на вул. Леоніда Шірпала, в одному кварталі від повороту розташовано православний храм.

Міжміським транспортом до автостанції Летичіва з Вінниці / Хмельницького, а далі – квартал по головній, квартал на південь по вул. Леоніда Шірпали до Успенської церкви.