Історія
Пам'ятник Кармелюку біля стін Летичівського замку
Йому не поталанило народитися кріпаком на рідній землі, коли зазіхання Московії на українську територію, історію, мову та традиції тільки-но перейшли в реальну фазу, і окупаційна царська влада щедрою рукою роздавала родючі маєтки разом із людьми всім своїм відданим прибічникам. Село Головчинці (нині Кармелюкове) Вінничини, кінець XVIII століття, звичайна селянська хата і він хлопчик, який перетвориться на легенду нації, Устим Кармалюк (1787 — 1835).
Він з дитинства відрізнявся потягом до наук і знав три мови (російська, польська, ідиш) окрім рідної, що як для кріпацького сина було чудернацьки. За надзвичайні здібності його в сімнадцять років взяли до двору пана Пігловського. Саме тут нескорений дух українського серця парубка перший дався в ознаки, і щоб його позбавитися господар в 1812-ому засилає його до російської армії на чверть століття (саме таким був тоді строк служби у московському війську).
Але Устим не був би собою, як би не втік вже за рік з 4-ого уланського полку Української кінно-козацької дивізії, що квартирував в той час в Кам’янці, щоб повернутися на Вінниччину і створити перші повстанські загони з таких самих втікачів з солдатчини та панщини. Невдовзі його спіймали і присудили п’ятдесят ударів батогом та відбуття покарання у кримському штрафному батальйоні, але до півострову він так і не дістався – знов втік.
Пам'ятник Устиму Кармелюку в Летичіві
Його ловили – він тікав, його засуджували до страти – небо берегло народного героя (царська влада злякалась наслідків вироку), його засилали все далі і далі в холодні московські краї – він повертався в Україну, били – його боротьба ставала все непримиреннішою. Загалом царській владі з північних багнюк вдалося схопити Кармелюка вісім разів, і кожного разу присуджений нею вирок так і не був повністю застосований до українського повстанського ватажка.
Устим перетворився на символ нескореності у місцевих селян, вони ховали його під час облав, добровільно годували його загони, лікували від важких ран, давали прихисток в найтяжчі часи. А він, як справжній господар своєї української землі, в свою чергу платив їм надією та поміччю в справах захисту від свавілля московських панів, не дивлячись на національно-релігійну приналежність постраждалих, адже його загони теж були інтернаціональними (українці, поляки, євреї). Про його щедрість в допомозі нудженим складали легенди.
Через зраду подільський лідер українського руху після двадцяти трьох років озброєного опору на чолі двадцятитисячної повстанської армії, в реєстрі якої значилося близько тисячі вдалих рейдів, було вбито шляхтичем Рудковським 10 жовтня 1835 року із заздалегідь підготованої засідки. Тіло його потім ще довго возили українськими містами та селами для залякування місцевих жителів.
Пам'ятник Устимові Кармелюку
Тлінне тіло українського національного героя врешті-решт було передано землі в центрі Литичівського міського цвинтаря, але нескорений дух лишився жити в умах і серцях нації, щоб надихати майбутні покоління на нові звершення в боротьбі за незалежність і самостійність Держави попри всі намагання сусідив позбавити народ його права вибору. Саме тому в 1974-ому, коли черговий московський тоталітарний режим вже став на край прірви свого існування, біля мурів старого летичівського замку було встановлено пам’ятник Кармелюкові, який зараз є пам’яткою монументального мистецтва та історії України.
Архітектура
Величезний п’ятиметровий бронзовий пам’ятник з перспективою однієї з веж фортеці представляє собою кремезну чоловічу постать в простій довгій сорочці та штанях, весь акцент якої зосереджений на добре пророботанному обличчі з нескорено-похмурим виразом обличчя Устима. Другим акцентом композиції слугують розламані міцні кайдани, що скують руки велетня, ланцюг яких падає до його босих ніг на масивний камінь-п’єдестал.
Додаткова інформація
Місце розташування: Україна, Хмельницька обл., м. Летичів, вул. Юрія Савицького.
Посилання
- Легенди. Білі хустинки
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е50 (Ужгород – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Умань – Кропивницький – Дніпро – Донецьк – Дебальцеве), яка проходить місто по вулиці Юрія Савицького повз пам’ятник Устимові Кармелюку.
Міжміським транспортом до автостанції Летичіва з Вінниці / Хмельницького, а потім один квартал головною до Летичівського замку, біля стін якого розташований пам’ятник національному герою.