Історія
Злиття двох річок у підніжжя невисокого пагорба буцімто самою природою призначено для створення потужного оборонного форпосту, якому не страшні будь-які підступи ворогів, саме тому про існування тут фортеці відомо із сивої давнини. Але один в полі не воїн, тому для посилення міського оборонного периметру всі громадсько-религійні установи з можливістю прийняти під своїм дахом велику кількість осіб у випадку початку бойових дій мали прийняти на себе роль фортифікаційних центрів.
А що може із стратегічної точки зору бути важливіше за вузький перешийок над повноводним Південним Бугом у підніжжя Меджибізького замку, через який віками пролягав сумнозвісний Чорний шлях турецько-татарських навал. Саме тому величезну роль ключового вузла першої лінії захисту міста зрозуміли ще Сенявські, з дозволу яких на цьому місці з’явилася оборонна споруда водяного млину десь в XVI столітті.
Якою була та перша споруда – про те історія відомостей не зберегла, але, з огляду на надважливу функцію самої фортеці в справі протистояння нашестю зі сходу для захисту всього Поділля, можна припустити, що була вона кам’яної, як і інші зовнішні міські вузли оборони.
Скільки разів за історію свого існування млин руйнувався і відновлювався знов з плином часу сказати важко. Але навіть після московської окупації «на вічні віки» української землі в наслідок розпаду Річи Посполитої в ХІХ столітті, коли була перебудована нині існуюча споруда, при її проектуванні можлива фортифікаційна функція не виключалася, хоча в той час вона і виконувала свою суто мирну функцію.
Перша світова віна 1914 – 1919 років, наслідком якої стала руйнація чергової московської імперії та радянське громадянство для України нав’язане зброєю червоного люмпену, мало що змінила в долі меджибізького млину – він продовжив забезпечувати борошном містечко та його навколишні села.
Тільки з початком радянської урбанізації та глобалізації 1930-х потреба у маленьких водяних і не тільки млинах, що працювали за старою технологією з малою віддачею та невеликим об’ємом сировини, просто відпала. Сотні їх було закрито по всій Україні. Меджибізький якийсь час використовувався під склад.
Щасливо встоявши під час Другої світової, в повоєнні роки міцна приземкувата споруда, що розташовувалася на самому перешийку між двома частинами міста перетворилася на об’єкт жвавої торгівлі, який пережив падіння московського тоталітарного режиму і прийняв естафету в незалежній Україні. Зараз він одним з перших зустрічає гостей старого міста, яке з кожним роком стає дедалі більш популярним місцем туризму.
Архітектура
Прямокутна в плані, тинькована будівля червоної цегли з прибудовою закритої тераси під самостійним двосхилим дахом більш пізнього часу спорудження (орієнтовно ХІХ ст.) має складний поверховий об’єм з переходом від одно (парадний фасад) до двох (з боку річки) ярусного, що обумовлено її місцерозташуванням на крутому схилі пагорба, що спускається в заплаву Південного Бугу. Причому в технічних прийомах чітко прослідковується її оборонне значення – товсті стіни та маленькі віконні отвори.
У зв’язку із прозаїчністю її призначення архітектура водяного млину не відрізняється занадто вибагливими формами, хоча деякі архітектурні елементи декору прикрашають її зовнішні фасади: витягнуті аркові ніші по боках коробового центрального входу тераси, розірваний профільований лобовий карниз, кутові лопатки, бокові ризаліти з пологою аркою в обрамлені архівольту, розташовані одне над одним світлове та слухове віконця тимпану центрального фронтону, простий між’ярусний карниз.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Хмельницька обл., смт Меджибіж, вул. Набережна, 2.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е50 (М12) (Ужгород – Тернопіль – Хмельницький — Вінниця — Кропивницький – Дніпро — Донецьк), а далі по Т2319 (Стара Синява – Требухівці), яка проходить через ГЕС-перешийок повз стару будівлю водяного млину.
Громадським транспортом з Хмельницького / Вінниці до повороту на Меджибіж, а далі – попутним до млину, що розташований поруч із фортецею.