Палацово-парковий комплекс Мошинських

Історія

Будівля палацового комплексу Мощинських-Ледоховських у Волочиську Будівля палацового комплексу Мощинських у Волочиську

Ці землі були відомі ще за часів Галицько-Волинського князівства, коли чисельні торгівці із заходу на схід, що йшли цим шляхом, волоком переправляли через річку Збруч свої чисельні вантажі. Але офіційно господар у них з’явився лише в XV столітті в якості спадкових маєтностей князів Збаразьких – дільчий лист від 9 липня 1463 року про розподіл батьківського надбання Василя Збаразького ( – 1463) між його синами Солтаном ( – 1472), Васильом ( – 1474) та Семеном ( – 1481). Волочиськ, який тоді ще був селом, дістався останньому.

А 4 травня 1518 року Костянтин Острозький (1460 – 1530) отримав підтвердження своїх майнових прав на Колоденський ключ разом із Волочищем, як бабусин (дружина Семена Збаразького Марія Несвізька, котра померла в тому ж році) спадок його першої дружини Анни-Тетяни Гольшанської (1480 – 1522), від польського короля Сигізмунда I (1567 – 1647).

Паркова алея парку у Волочиську Алея Волочиського парку

Родові маєтності повернулися в сім’ю Збаразьких в 1540-ому в якості спадку. Їхніми господарями стали Михайло Андрійович ( – 1554), за правління якого містечко і отримало свою сучасну назву, та його мати Гелена-Ганна в дівоцтві Гербурт, і передавалися в сім’ї до згасання цього давньоруського роду зі смертю Юрія Янушевича в 1631-ому. Волочиськ та інші їхні землі перейшли до родичів з сім’ї Вишневецьких.

Але і в руках правонаступників ці змаєтності протрималися недовго, крапля за краплею людських доль, пішли в небуття і Вишневецькі разом із останнім їхнім представником Михайлом Сервацієм (1680 – 1744). Містечко на лівому березі переправи через Збруч дісталося воєводі Київському Станіславу Потоцькому (1698 – 1760), якій віддав його в якості посагу за доньку Теофілію, а та продала братові чоловіка після розлучення орієнтовно в 1772 році.

Саме з ім’ям нового власника пов’язаний розквіт Волочинська та навколишніх сіл. Так граф Фрідріх (Фридерік) Йозеф Мошинський (1738 – 1816), референдарій Литовський, почав з отримання від останнього польського короля Станіслава-Августа Понятовського (1732 – 1798) 15 січня 1775 року права на проведення щорічного шеститижневого ярмарку напередодні світлого свята Святої Трійці, як основи майбутнього благополуччя.

Волочиський міський став Міський став Волочиська

Завдяки цьому місто прикрасило багато нових цегляних красивих будівель соціального призначення (в тому числі в 1801-ому фундушне народне училище з капіталом в сім тисяч рублів), волочиський палац було перебудовано на п’ятиповерховий,закладено новий костел (1813), а в чотирьох верстах від міста, на його східній околиці, з’явилася позаміська садиба з селищем, що отримало його ім’я – Фрідріхівка.

Саме тут було побудовано двоповерховий палац, що складався з двох прямокутних крил, з’єднаних між собою оранжереєю з невеличкою терасою центрального входу в оточенні ландшафтного парку, що каскадом спускався до Волочиського міського става, та цілим комплексом господарських будівель.

Після смерті Фридеріка Йозефа за відсутності прямих спадкоємців в 1816-ому ці землі успадкували почерзі його далекий родич граф Ігнаций Мощинський (1763 – 1827) (онук Станіслава каштеляна Радоського), потім його син Петро (1800 – 1879), волинський губернський маршал дворянства. Всі великі володіння останнього, яких він був позбавлений за участь в антимосковському русі, перейшли в якості посагу за його старшу доньку від першої дружини, кузини Іоанни Янівни (праонучкою польського короля Августа І), Яніну Іозефу (1820 – 1897) до Юзефа Шембека.

Будівля палацового комплексу Мощинських-Ледоховських в Волочиську Будівля палацового комплексу Мощинських-Ледоховських

Але невдовзі графиня Шембек продала Волочиський ключ разом із Фідріховкой та іншими селищами Янушу Ледоховському (1791 – 1864), який одразу ж розвернув активну господарську діяльність: броварня, свічковий завод, нові школи. За сприяння Анели Ледуховської десять років потому німецьке товариство “Збруч” відкрило місцевий цукровий завод потужністю п’ятдесят тисяч пудів на рік, а вже за рік через місто пролягла залізнична колія, що зв’язала схід і захід України.

Завдяки останній з 1880-х Волочиськ перетворився на великий торгівель центр, посідаючи перше місце по експорту зернових серед сухопутних пунктів на кордоні (тут постійно перебували до шести десятків іноземних комісіонерів).

На початку ХХ століття цей фактор разом із збільшенням обороту наявних підприємств Леона Янушевича Ледоховського ( – 1919) (цукрового заводу до півтора мільйони карбованців на рік, броварня – тридцять дві тисячі) та відкриття нових (фабрики залізних печей та тютюнова, миловарня, водяний млин) дав поштовх до розквіту міста – на 1913 рік тут налічувалося 190 приватних крамниць, декілька десятків заїжджих дворів, чотири церковно-парафіяльних школи (одно і двокласні в місті та по одній в Фрідріхівці і Мисловій), фундушное народне училище графа Мошинського, дві приватні бібліотеки, три книжкових крамниці, кінематографічний театр, клуб, чотири фельдшери та п’ять зубних лікарів.

Оглядовий майданчик парку Мощинських-Ледоховських Оглядовий майданчик волочиського парку

А потім імперська Московія знов покликала війну на українські терена – почалася Перша світова 1914 – 1918 років, лінія фронту якої проходила зовсім поруч із Волочиськом. Після неї на цю землю із зброєю в руках прийшов голодний московський люмпен, щоб вбити князя разом із більшою частиною його сім’ї, націоналізувати всю приватну власність, встановити атеїстичну диктатуру пролетаріату на сім десятиліть і розв’язати разом з фашистською Німеччиною найкривавішу війну в новітній історії людства, чисельність жертв якої рахується десятками мільйонів.

Після тривалої радянської окупації Волочиськ (Фрідріхівка та Маслова вже давно стали його складовими) втратив майже все надбання багатьох поколінь своїх власників. У всьому місті лишилося лише декілька споруд та зелена перлина графського парку з єдиною вцілілою будівлею, що зараз займає Волочиський промислово-аграрний ліцей.

Архітектура

Від колишнього палацево-паркового комплексу Мошинських, якій раніше розташовувався в селі Фрідріхівка в чотирьох верстах східніше міста, а зараз є його північною частиною, займає велику ділянку на мальовничому пагорбі, що в народі зветься Графською горою, з перспективою на Міське озеро. Частину його займають Санаторій “Райдуга” та Волочиський промислово-аграрний ліцей (захід), а східну частину складає Міський парк-пам’ятка, які замикають північну перспективу нинішнього центру.

Північний фасад збереженої будівлі палацового комплексу Мошинський Північний фасад будівлі комплексу Мошинський

Фактично окрім збереженого зеленого покрова в колишньому графському парку зараз можна відмітити розгалужену мережу доріжок, кілька алей з регулярним плануванням та клумбами на узбіччі, круглу альтанку на чотирьох колонах під куполом та оглядовий майданчик з металевою декоративною огорожею над дзеркалом ставу.

Збережена будівля палацевого комплексу – двоповерховий під мансардним дахом цегляний тинькований периметр в класичному стилі з декоровим бароковим фронтоном складного профілю в обрамленні фільонок з двома арковими прорізами центральних ризалітів в два вікна. Основний ансамбль його оформлення складають коробові прості лиштви із замковим каменем вікон першого поверху, рослинний ліпний декор прямокутних простих лиштв другого, профільований лобовий карниз та аркові люкарни під двосхилими козирками.

Додаткова інформація

Місце розташування: Україна, Хмельницька обл., м. Волочиськ, вул. Запорізька.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е50 (М12) (Ужгород – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кіровоград – Дніпропетровськ – Донецьк) до Волочиська. В місті вулицями Хмельницька – Незалежності до центру міста, а потім по Запорізькій (санаторій “Райдуга” з Дорофіївським сквером) чи Лисенка до Міського парку.

Громадським транспортом з Хмельницького / Вінниці до автовокзалу Волочиська, а потім чотири квартали по головній – поворот на Лисенка, яка прямує до колишнього Графського парку.

Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті