Історія
Його передісторія постала на руїнах невідомого стародавнього монастиря з легкої руки гетьмана польного коронного Станіслава Жолкевського (1547 – 1620), який в 1616-ому почав будівництво кляштору для прибулих в Бар за два роки до того ченців єзуїтського ордену. Будувався комплекс поруч із замком королеви Бони дуже швидко з огляду на велику суму пожертви в тридцять тисяч злотих від магната-фундатора.
Крім того Жолкевський виклопотав у польського короля Сигізмунда III Вази (1566 – 1632) для нього привілеї отримувати десятину з Барського та Комаровецького маєтків при звільненні від податків, що згодом зробило їх великими землевласниками, які володіли частиною міста, свічковим та цегельним заводами, броварнею, ставом, будинком ратуші, заїжджим двором та шинком.
З розвитком міста та збільшення братії виникла ідея організації при обителі колегіуму, яка знайшла своє матеріальне втілення в 1635 році. А через півтора десятиліття на українській землі почалися буремні часи визвольної війни під приводом Богдана Хмельницького 1648 – 1657 років, пережити які дерев’яним монастирським спорудам, на жаль, не довелося. Встоялі ж навчальний корпус та костел трималися аж до 1780-х років (навчальний заклад працював до 1666-ого), коли назавжди розчинилися в диму пожежі.
Відродження до єзуїтського кляштору прийшло лише після деокупації Поділля від влади османського султанату – вже в 1701-ому почалося мурування споруд нового цегляного на кам’яному фундаменті релігійно-освітнього комплексу під патронатом ордена єзуїтів (колегіум поновлено в 1749 році). З-за поганого фінансування спорудження обителі розтяглося на багато десятиліть. Саме це спонукало орден до агресивної юридично-правової політики, завдяки якій він станом на другу половину XVIII століття став власником окрім іншого семи сіл (Кужелева, Кужелівка, Семаковець, Залуч, Сеферовка, Окладне, Барща, а також частково Думанова й Кормильча).
Але при щорічних доходах більш ніж в двадцять тисяч злотих на 1773-й рік, коли булою папи римського Клемента XIV (1705 – 1774) єзуїтський орден було ліквідовано, комплекс так і значився в недобудовах, хоча і майже закінчених. Опустілий майновий комплекс перейшов у відання Едукаційної комісії.
Після чисельних чвар за володіння кляштор в 1881-ому отримав греко-католицький орден отців-василіян за умови продовження освітньої діяльності попередників. Вони-то і закінчили будівництво комплексу, витративши на добудову ще шість років. У виконання зобов’язань по просвітництву при монастирі була відкрита василіянська школа, яка в 1803-ому була переформована на повітове училище.
Антицарське повстання 1830 року поклало край вільному існуванню на окупованих Московією українських теренах монастирів всіх конфесій окрім православних (як державницьких), і василіянський орден не був виключенням – в тому ж році він втратив свої маєтності в Барі.
Вільними приміщення, передані окупаційною владою у відання Духовного відомства, лишалися не довго – в 1837-ому тут було засновано Барський православний чоловічий монастир на честь Покрова пресвятої Богородиці. В тому ж році з Привороття були переведені два старших класи семінарії, а згодом Волинське духовне училище повністю переселилося до міста на річці Ров.
Однак чи-то через недбале керівництво, чи-то недофінансування чоловічу обитель в 1880-ому єпархіальне керівництво вирішило розформувати, перерозподіливши ченців по інших монастирях, а комплекс передати жіночій гілці православної церкви. 20 вересня 1881 року відбулася урочиста передача його сестрам Браїлівського монастиря.
За приналежності до жіночого крила православ’я Барський монастир переживає часи свого розквіту – енергія матінок-настоятельок забезпечили йому так необхідний ремонт та будівництво величного надбрамного корпусу з дзвіницею на чолі в 1908-ому з нагоди святкування п’ятдесятирічного ювілею існування обителі. Тоді ж головна ікона Божої Матері отримала позолочені оклади.
А потім московські окупанти в марних претензіях на велич розпочнуть Першу світову війну 1914 -1918 років, яка поховає під своїми руїнами імперію Романових, а на її місце увірветься із зброєю в руках червоний люмпен. Он-то в своїх намаганнях приборкати уми та серця окупованої України почне наступ на віру. Барский кляштор вщент згорів в 1920-ому, а після відновлення, як найпрезентабельнішу будівлю міста, його розділили райвиконком з будинком культури та бібліотекою.
З початком німецької окупації Поділля під час Другої світової війни (1941-ому) Покровський жіночий монастир поновив своє становище в Барі. Йому навіть вдалося чотири роки опиратися поверненню московських окупантів в святі стіни після 1944-ого, але південний корпус з теплою Миколаївською церквою в 1948 році довелося звільнити під будинок культури.
На цьому окупаційна радянська влада Московії не зупинилася в своїх намаганнях ліквідувати обитель під різними приводами від нестачі в місті житлових приміщень для «робітників та селян» до розміщення «швацької фабрики» (але обладнання останньої не проходило по габаритам). 15 червня 1960 року монастир все-таки був зачинений з передачею в житловий фонд.
Але в безвір’ї храмовому комплексу судилося перебувати лише три десятки років, з відновленням української незалежності та розвалом чергової московської імперії в 1991-ому келійний корпус без колегіуму було повернено католицькій церкві, яка подарувала його сестрам-бенедектинкам, які крок за кроком продовжують відновлювати свій дім і зараз.
Архітектура
Колишній єзуїтський комплекс представляє собою три будівлі різного часу споруди, які розташовуються на мальовничому березі річки Ров в двох кварталах від метушливого міського центру.
Південний колегіальний корпус представляє собою двоповерхову прямокутну споруду під вальмовим дахом в класичному стилі з легкими архітектурним забарвленням у вигляді кутових пілястрів, простих віконних лиштв та профільованого лобового карнизу.
Парадно оздоблений кляшторний келійно-храмовий двоповерховий корпус розташований паралельно берегу річки – прямокутна споруда з центральним еркером західного фасаду та великим ризалітом східного під мансардним дахом з прямокутними люкарнами. Вишуканий бароковий декор будівлі складають пілястри доричного ордеру без стилобату, розбивка на дзеркала тонкими фільонками, неширокий фриз, профільований лобовий карниз, фільонкове обрамлення вікон з домінантою замкового каменю та коробові ніші міжповерхового простору.
П’ятиярусна (восьмерик на четверику) дзвіниця червоної цегли з цікавим завершенням у вигляді зімкненої покрівлі увінчаної маківкою – прямокутник з двома симетричними двоповерховими прибудовами у одне вікно по фасаду та центральною проїзною аркою, який розташований паралельно центральній будівлі. Її окрасою слугують кутові пілястри доричного ордеру, профільовані архівольти на імпостах, трикутні декоративні фронтони в фільонках з вікнами-«трояндами», прямокутні ніші, стилізований фахверк та профільований лобовий карниз.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Вінницька обл., м. Бар, вул. Монастирська, 55.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Т0610 (Любар — Хмільник — Лука-Барська — Бар — Нова Ушиця) або Т0228 (Бар — Копайгород — Шаргород — Нові Хоменки). В місті по вулицях Героїв Майдану – Соборна – Святого Миколая до колишнього єзуїтського кляштору.
Громадським транспортом до Бару, а далі з автостанції один квартал на захід (в бік річки) до монастиря бенедиктинок.