Історія
Храм блаженної Ксенії
Великі інвестиційні проекти комунального господарства на початку ХХ століття втілювалися в життя такими ж повільними темпами, як і зараз. Так передісторія міського водогону почалася за десятиліття до прийняття вінницькою міською думою остаточного рішення про його спорудження, коли в 1894-ому на тоги спадкоємцями графині де Сентуан була виставлена величезна земельна ділянка вздовж правого берегу Південного Бугу. В тому фінансовому протистоянні міська влада програла підприємцеві Олександру Клеантовичу Кумбарі.
Однак ідею свою можновладці не полишили, бо ділянка тоді ще не такої широкої, швидкоплинної річки від П’ячтничан до Єрусалімки вважалася найчистішою, до того ж з будівництвом військового містечка в Замості активізувалася паромна переправа – був розпочатий судовий процес, який тривав три роки і віддав у володіння міської громади 547 квадратних саженей вздовж колишньої вулиці Набережної та посеред раніше проданої ділянки, як подовження вулиці тоді Театральної.
Купола церкви блаженної Ксенії в Вінниці
Хоча до остаточного прийняття рішення про будівництво пройде ще п’ять років (перша черга за проектом архітектора Григорія Артинова (1860 – 1919)), а до моменту початку робіт – і зовсім тринадцять.
Сам проект, підготований в 1904 році, передбачав забір води через трубу з середини Південного Бугу, перекачування її до відстійника через щільну залізну сітку для усунення домішок та бруду, потім відстоювання та фільтрування крізь тришарокий піщаний фільтр площею 42м. Наступний етап – перекачування води з колодязя насосом на паровому двигуні до водонапірної вежі, звідки живильна волога самоплином подавалась в центр Правобережжя та Замостя, до віддалених районів Вінниці воду продовжували возити діжками.
Підряди на виконання будівельних робіт на Кумбарах були підписані з кількома підприємцями в 1910-ому, і в тому ж році почали втілюватися в життя, а в 1912-ому місто вже отримувало шістсот кубометрів води на добу.
Окупаційна влада червоних-люмпенів, яка захопила українські землі зі зброєю в руках після розвалу московської імперії Романових, продовжила експлуатацію водогону без зупинки на ремонт аж до 1928 року, майже вичерпавши весь його технічний потенціал. Саме тому зупинка на ремонт тривала цілих п’ять років – знов він був запущений лише в 1933-ому, збільшивши після модернізації свою потужність в п’ять разів.
Водозабірна станція Кумбари
Як зазвичай в радянській «раціональній» економіці, витративши купу грошей і часу на модернізацію вінницької водозабірної станції Кумбари, через п’ять років її роботу повністю зупинили, щоб полишити на поступовий занепад, хоча якийсь час її використовували під адміністративно-технічні потреби водоканалу. Її функції було передано в 1940-ому новозбудованій станції на нинішній Київській 173.
Після відновлення українського суверенітету долю покинутої будівлі вирішила православна громада, яка виклопотала його собі для організації храму блаженної Ксенії. Роботи з перебудови споруди проводились на початку нового третього тисячоліття. Тоді ж кам’яно-цегляна споруда була потинькована і над нею піднявся чотирисхилий дах з невеличкою маківкою.
Архітектура
Первинно створена в неороманському стилі будівля водозабірної станції перегукувалася своїм мурованим з червоноцегляним декором виглядом з особняком Кумбарі на протилежному березі річки – її приземкуватий квадратний в плані периметр з високими арками вікон в архівольтах із замковим каменем по чотири з кожного боку та профільованим карнизом на т-подібних дентикулах нагадував середньовічну вежу.
Територія водозабірної станції Кумбари
Після перебудови 2000-х під храм поверховість збільшилася до двох з вузькими вікнами-амбразурами, з’явилася розбивка на дзеркала за допомогою т-подібних лопаток та простих фільонок, фриз прикрасили стилізовані закомори, а дах – чотири маленьких кутових та центральна велика маківки на глухих барабанах. Поруч була зведена двоярусна дзвіниця під шоломоподібним покриттям з високим шпилем.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. В’ячеслава Чорновола, 2а.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Р11 (Вінниця – Немирів – Ямпіль) або по трасі Е50 (М12) (Львів – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кропивницький). В місті головною, що проходить в тому числі по пр. В’ячеслава Чорновола, а далі поворот на півострів Бригантина, в східній частині якого розташована водозабірна станція Кумбари.
Громадським транспортом до Вінниці, а потім міським, що прямує по пр. Чорновола, до зупинки «Провулок Жуковського», а далі до набережної парку Бригантина до храму блаженної Ксенії.