Водонапірна вежа (каланча) у Вінниці

Історія

Водонапірна вежа Вінниці
Водонапірна вежа

Початок ХХ століття – сплеск прогресу і впровадження його досягнень у життя простих обивателів. Одним з таких чудес, яким міська влада Вінниці вирішила обдарувати городян, став водопровід.

Так для цих цілей у 1912 році за проектом Григорія Григоровича Артинова (1860 – 1919) в центрі міста була зведена Водонапірна вежа, що поєднувала функції пожежної каланчі, для цілей якої був пристосований верхній ярус.

Перший вінницький водопровід, роботу якого забезпечувала башта, мав протяжність всього 1,3 км і продуктивність – 600 м3 на добу. Живлячись водами річки Південний Буг, він по залізних трубах через кумбарскіе насосні станції постачав її, вже отфільтровану та відстояну, через три водорозбірних будки на територію міста.

Стороною обійшли водонапірну вежу війни початку ХХ століття і революція 1917 року. А у Велику Вітчизняну (1941 – 1945), ще залишаючись однією з найвищих будівель Вінниці, виконувала, крім основних, функції наглядового пункту за містом і околицями.

Вінницька водонапірна башта
Водонапірна вежа у Вінниці

Але з закінченням відновлення міста після військових дій, вежа, втративши своє первісне призначення для водного господарства, переобладнана в житловий будинок і приймає в своїх стінах поселенців з числа працівників міського водоканалу, на балансі якого вона продовжувала знаходиться до 80-х років.

Переломним для будівлі вінницької водонапірної вежі стає 1985 рік, коли її, як архітектурний об’єкт, передають у дбайливі руки Обласного краєзнавчого музею. З цього моменту в залах башти-каланчі розташувалася частину музейної експозиції Меморіалу революційної та бойової слави, що знаходиться у сквері по сусідству.

А з 1993 року його експозиція в башті поповнилася Меморіалом пам’яті воїнів, загиблих під час афганської війни 1979 -1989 років з листами і особистими речами, фотографіями і частинами обмундирування тих, хто склав свої голови на чужій землі за чужі ідеали.

Архітектура

Західний фасад каланчі у Вінниці
Західний фасад вінницької каланчі

Семиярусна (загальна висота 28 м) восьмикутна витягнута в периметрі будівля (мінімальна вісь – 4 м, максимальна – 7 м) водонапірної башти у Вінниці, яка пережила на своєму, майже віковому, шляху війни і революції, часи смути і занепаду практично зберегла свій первозданний вигляд: перший поверх рустований для створення ефекту постаменту, наступні п’ять ярусів червоної цегли розділяються між собою пілястрами і лжеарками, замикає ж будівлю купол з надбудовою-башточкою.

Риси середньовічних веж надають каланчі у Вінниці вузькі вікна – бійниці, мінімальні прикраси, та міць цегляних стін.

Відмінністю ж з початковим проектом служить розташування головних міських годинників з двометровими циферблатами: раніше вони знаходилися з чотирьох сторін купольної башточки-надбудови, а після реконструкції 80-х років ХХ століття – змістилися ярусом нижче і кожну годину радують городян і гостей міста мелодійним дзвоном.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Вінницька область, м. Вінниця, вул. Козицького, 20.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Р 11 Вінниця – Немирів – Ямпіль, а потім по Немирівському шосе – вул. Лебединського – вул. Островського – через міст по вул. Соборної до повороту на вул. Козицького або по трасі Е 50 (М 12) Львів – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кіровоград, а потім по Хмельницькому шосе – вул. Соборної до вул. Козицького.

Громадським транспортом до Вінниці, а потім маршрутними таксі до площі Незалежності, а далі пройти квартал по вул. Козицького до Водонапірної башти.

Вікторія Шовчко

Переглянути розташування Водонапірна вежа (каланча) у Вінниці на мапі

Обговорити статтю в спільноті