Історія
Фактично станом на кінець XVIII століття весь парний бік вулиці не входив до міської межі, бо знаходився за валами (носив однойменну назву «Завалля»). Лише на піку активізації підприємницької ініціативи, спровокованої економічним прогресом помноженим на розширення повноважень місцевої влади кінця ХІХ – початку ХХ століть, почалася активна розбудова міста на березі Південного Бугу.
Одним з її локомотивів був такий собі купець Авраам Мар’янчик, якому поталанило придбати велику земельну ділянку на куті з Олександрійським парком – головною зеленою перлиною Вінниці того часу. Садиба була досить великою,а прибутку давала замало, чого розважлива підприємницька душа винести аж ніяк не могла. Саме тому новому головному міському архітекторові Григорію Артинову (1860 – 1919) був замовлений проект одноповерхової прямокутної будівлі на п’ять входів для торгівельнгих приміщень з боку вулиці, який почав втілюватися в життя в 1900 році.
Як швидко Марьянчик збагнув помилку свого проекту – сказати важко, але вже за кілька років тому ж Артинову господар замовляє значне розширення будинку із збільшенням поверховості – так в 1909-ому він став г-подібним двоповерховим (нижній так і лишився крамницею сільськогосподарського та землеробського устаткування, а верхній перетворився на житловий). Також ще через невеликий проміжок часу поруч господар втілив амбітний проект свого елітного прибуткового будинку.
Розпочата в тому числі імперією Романових Перша світова 1914 – 1918 років поховала їхню монархію під своїми уламками, але пацифістська та байдужа позиція більшості українського населення дозволили підняти над країною прапор московської червоної окупації на довгі сімдесят років. Власність будь-яких форм і видів була радами проголошена поза законом і безоплатно передана в їхнє повне розпорядження. Будівлю Мар’янчика перетворили на комунальну квартиру, а перші так і лишилися за закладами радянської торгівлі та культури.
Доля встоялої в полум’ї розв’язаної Москвою та нацистської Германії Другої світової війни 1939 – 1945 років, так і залишеною під сірою радянською окупацією України, жевріла без змін до повернення в 1991-ому незалежності країни – тоді право на її приміщення знов отримали приватні господарі, правда на цей раз у різних апартаментів він був вже свій.
Поява господарів і поступове повернення місцевим громадам права на власне управління разом з частиною грошей (після запуску програми децентралізації в 2014-ому), стало передумовою початку процесу реставрації старого міського центру, в рамках якої споруда по вулиці Миколи Оводова 32 отримала оновлений центральний фасад з перспективою подальшого перетворення при виконанні своїх первинних функцій плюс бібліотека.
Архітектура
Невеличкий на тлі двох сусідніх величних споруд г-подібний двоповерховий цегляний потинькований периметр будинку Мар’янчика (при цьому має власний невеличкий двір) вздовж червоної лінії забудови з проїздом в північній частині поєднав в своєму зовнішньому вбранні чарівність класики з епатажем українського модерну, що не тільки виділяє його на тлі загальної стриманої забудови, а й роблять його свого роду уныкальним.
Перший поверх представник неокласичного стилю з гладдю стін, кутовими лопатками з ширинками та без (можливо за задумом були пілястри), широкими коробовими лиштвами акцентованими замковим каменем, коробовою ж аркою центрального входу та розтесаними парними вітринами-входами по його боках. Другий модерновий прикрашений лопатками, що переходять у широкий фриз, коробовими архівольтами на строєних імпостах та табличками підвіконного простору, кожна деталь яких прикрашена стилізованим зображенням українського віночка.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Миколи Оводова, 32.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Р11 (Вінниця – Немирів – Ямпіль) або по трасі Е50 (М12) (Львів – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кропивницький). В місті головною, в тому числі вул. Соборною, до готелю «Савой», , поруч з яким в пішохідній зоні розташовано будинок Мар’янчика.
Громадським транспортом до Вінниці, а потім по вулиці Соборній до зупинки «Площа Незалежності». Друга споруда по вул. Миколи Оводова – купецький будинок.