Гра-забавка з немовлятками «Кую, кую чобіток» призначена задля налагодження комунікації між старшим поколінням та новим членом сім’ї. Зазвичай в неї грали бабусі чи дідусі з немовлятком, коли останнє ще не досягло віку самостійного стояння на ніжках. Ця забавка служила розвивальною фізичною гімнасткою чи своєрідним масажною вправою для ступнів та ніжок дитинки.
Під час промовляння та повторювання промовки:
Кую, кую чобіток
Подай, баба, молоток!
Не подаси молотка,
Не підкую чобітка.
А подаси молотка,
То підкую чобітка,
Щоб малі ніжки
Бігли по доріжці!
Дорослі робили легке поплескування своєю відкритою долонею чи кулаком імітуючи процес «кування» по ступнях лежачого на спинці немовлятка, злегка (ні в якому випадку не через силу) рухали ніжками дитини праворуч-ліворуч та робили кругові вправи відтворюючи в повітрі процес «бігу».
Пізніше від примовки ігри лишився лише перший куплет, який і зараз вихователі використовують в ясельних групах українських дитячих садочків в якості нескладного римованого віршика для розвитку пам’яті діточок. Вихователь кілька разів періодично повторює його в повітрі роблячи руками рухи, імітуючи кування, і пропонуе малечі повторювати дії для побудови в свідомості дитини сталого зв’язку слово-рух.