1. А в понеділок1 свято,
У вівторок не робити,
В середу руту садити,
У четвер поливати,
У п’ятницю щипати,
В суботу гільце вбрати.
2. Летів горностай
Через сад.
Да ронив пір’є
На весь сад.
Збирайте, дружечки, збирайте,
І Марусино вільєчко увивайте.
«Коли ми Марусино вільце увили,
Всі луги виходили,
Усю калиноньку виламали
Да весь барвінок вирізали, -
Таки ми Марусі вільце увили».
Варіант Р1
Із-за гори та з-за крутої
Славне військо виступає;
Ой попереду Морозенко
На конику виграває.
Варіант И1
Ой Морозе ж, Морозенку,
Ой ти славний козаче,
За тобою, Морозенку,
А вся Україна плаче,
А не так же та Україна,
Ой як запорізьке військо.
Заплакала Морозиха,
А йдучи на місто.
«Ой не плач, не плач, Морозихо,
Об сиру землю не бийся,
Ходім з нами, з козаками,
Меду-горілки нап’ємся».
«О, то ж мені, та миле браття,
[Мед-горілка не п’ється, -]
Коло моїх ворітечок,
Так як син з ордою б’ється».
Ой нехай б’ється, рубається,
А він у тому кохається.
Ой буде биться ще й рубаться,
А то б орді не податься.
Варіант А1
Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче!
За тобою, Морозенком, Україна плаче.
Не так тая Україна, як те горде військо…
Заплакала Морозиха, ідучи на місто.
«Годі, годі, Морозихо, по сині тужити;
Ходім з нами, козаками, меду-вина пити!»
«Чогось мені, милі браття, мед-вино не п’ється:
Ой десь то мій Морозенко да вже з турком б’ється!»
От з-за гори, із-за кручі горде військо виступає,
Посамперед Морозенко сивим конем виграває.
Склонив же він головоньку своєму коню на гривоньку:
«Бідна ж моя головонька, це чужая сторононька!»
А в нашого Морозенка червоная стрічка,
Де проїде Морозенко – кровавая річка.
За річкою, за лиманом покопані шанці…
Взяли, взяли Морозенка в неділеньку вранці.
Посадили Морозенка на тесовім стільці,
Зняли, зняли з Морозенка з черешів червонці.
Посадили Морозенка на жовтім пісочку,
Зняли, зняли з Морозенка кроваву сорочку.
Вони ж його ані били, ні в чверті рубали,
Тільки з його, молодого, живцем серце взяли.
1.
Ой не сиди, моя дочко, не думай,
Іди собі за зіллячком за Дунай. (рядок повторюється двічі)
За Дунаєм райське зілля китичками,
Та вже тобі не гуляти з дівочками. (рядок повторюється двічі)
9.
Та даєш мене, мій батеньку,
Та й сам бачиш,
Та не раз, та не два
Та й за мною
Та й заплачеш.
Як вишневі та садочки
Та цвістимуть,
Мимо твої ворітечка
Та й нестимуть.
1.
Та як прислалося
До дівки Марфочки
Троє старостів разом.
Та ой перві прийшли,
В присінечки ввійшли —
То ж калина-малина,
Калинові мости,
Несподівані гості.
Стоїть же, стоїть нова світлонька,
А в тій світлоньці тисовий столик.
При тім столику три гості сидять,
Три гості сидять, три товариші.
Один товариш — ясне сонечко,
Другий товариш — та місяцько,
Третій товариш — та дрібен дощик.
«Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?»
«Ой як мні, Дунаю, не смутному течи,
Що дно моє точуть студені криниці,
А посередині біла рибка мутить,
На версі Дунаю три роти ту стоють:
Перша рота турецька,
Друга рота татарська,
Третя рота волоська.
Ой п’є Байда мед-горілочку,
Та не день, не нічку,
Та не годиночку. (два останніх рядки повторюються двічі)
Прийшов до нього цар турецький:
«Ой що ж ти робиш,
Байдо молодецький?» (два останніх рядки повторюються двічі)