Лайка існує майже у кожній мові світу, хоча в цивілізованому суспільстві її вживання вважається ознакою чи-то неосвіченості (як наслідок вкрай обмеженого словникового запасу), диктаторського домінування (уявного приниження співрозмовника через образливий зміст) або кічу (спосіб відзначитися серед інших за допомогою епатажу в гонитві за моментом слави).
Цікаво, що в українських етнічних традиціях сучасне трактування не відповідає історичній дійсності – лайка (в тому числі брудна, яку сучасне суспільство називає нецензурною) служила засобом захисту від зла. Загалом культура національної лайки існувала на українській землі з давніх-давен, що підтверджують висновки досліджень сучасних етноекспедицій Подніпров’я (Дніпропетровська, Запорізька, Херсонська області).
Читати далі »
Барвиста, мелодійна, веселкова, щебетлива, велична… епітетів найвищого ступеню для української мови не злічити. Вона єдина століттями берегла душу свого народу крізь всі утиски чисельних хвиль поневолителів, щоб одного разу на праху їхнього небуття розквітла прекрасна нація вільних ментально та духовно людей.
Міжнародні науковці зійшлися в думці, що сучасна українська є головною похідною (зберегла більшу частину лексичного фонду з особливостями морфології та граматичних конструкцій) від єдиної праслов’янської мови, яка остаточно сформувалася приблизно в VI столітті до н.е.
Читати далі »
Витоки сучасної української мови губляться десь в глибині віків на теренах Стародавньої Індії та її санскриту, що науково доказано згідно аналізу великої кількості сучасних українських слів (кохання, повітря, кінь) та топографічних назв, які збереглися з часів трипільської культури виниклої за п’ять з половиною століть до Різдва Христова. Фактично прабатьками нації були ті самі славетні індоєвропейські арії, коріння яких шукали в своїх генах всі європейські диктатори.
І головний закарпатський табір знаменитого гунського кагана Атілли, який побудував одну з найбільших імперій старого світу від Уралу до Рейну та від Дунаю до Балтики, в 448 році до нашої ери розмовляв праукраїнською, про що яскраво свідчить запис візантійського історика Пріска Панікійського, який перебуваючи тут з візитом записав слова «мед» та «страва».
Читати далі »