У нього так багато імен, що всі їх так одразу не пригадаєш… Білий, Світлий, Чистий, Страсний, Навський Великдень. Це один з найшанованіших днів в українському народному календарі, адже чистота та лад вже не одно тисячоліття живуть в генах українців, спадкуючись від покоління до покоління. Наведення ладу в кожному куті обійстя, в хаті – від даху до останнього темного закутка комори, і хоча ця надважка праця, але ж і результат душу радує та гріє, окупаючи всі покладені на це зусилля.
Чистий четвер розчищає дорогу Великодню, не дарма ж він приходить за два дні до великого свята, щоб газдині встигли все підготувати та прибрати, але й космічним порохом та людськими стараннями припасти вся та чистота не встигла. Навіть хліб посіяний цього дня, за народними прикметами, родиться «чистим» (без бур’янів).
Наступний після такого великого свята, як Великодень, звичайно ж день просто не міг бути пересічним, адже піднесено-грайливий настрій підсилений настанням довгоочікуваного тепла з поцілунком сонця на чолі нікуди не подівся, як і величезний запасів наготованного для святкування – що хоч тиждень доїдай, все одно залишиться.
Ось українці за традицією і продовжували походеньки по гостях від рідних до близьких, від близьких до друзів… до тих, з ким вчора не встигли привітатися та відсвяткувати. Хоч і важко це було робили після великодніх багатих застіль-розговень. Але виконання родинно-дружніх обов’язків — то «святе», от і пленталися-волочилися вони з волочильними піснопіннями від хати до хати зі своїми пасочками-дорами (свяченими бабками), крашенками та ковбасками (звідти і пішла народна назва свята «Волочильне» чи «Волочиння»).
Сама назва Великдень говорить про те, що це свято геть не пересічне в українському народному календарі, фактично одне з двох найшанованіших, поряд з народженням Коляди. В Україні традиційно підготовка до нього починається задовго до настання саме того довгоочікуваного дня вшанування в першу неділю по весняному рівноденню великого Даждьбога, який є все і все є він, бо саме його невсипущими турботами був створений Всесвіт-красне яєчко і дарований людству. Маленька частинка тієї шанобливої вдячності і зараз українська спільнота виказує щонеділі її неробочо-відпочивальним забарвленням, з плином часу добряче підзабуваши прадавні витоки її святкових шат. Хоч за літописами та свідченнями арабських істориків, зокрема Аль-Масуді, ще в Х столітті українці залишалися сонцепоклонниками і щонеділі вшановували своє домінувальне божество.
Недарма червона крашанка, серце якого є ототожненням сонця — головний символ та атрибут великого весняного свята Воскресіння Ярила-сонця. Їх фарбують заздалегідь в чистий четвер чи передвеликодню суботу при живому вогні (бо то — найвищі чари від злих духів). При чому якщо домінантний червоно-коричневий колір, символ вогню та сонця, отримується відваром цибулинного лушпиння, то інші здобуваються в різний спосіб: жовтий (кора дикої яблуні, куркума), синій (синя капуста), салатовий (молоде березове листя).
Вона — найзнаніша в світі українська обрядова випічка, адже це — головний символ найбільшого українського Великодня (Воскресіння бога-сонця, Ярила, коли сонце довго не сідає, Великий день), в християнському світі переродженого на Воскресіння Христа (Пасха від давньоєврейського «песах» — жертовне ягня чи з грецької «паска» — перехід, визволення). Магічний зміст від початку підготовки приготування страви до останньої кріхти супроводжує великодню Бабу (сучасна назва – паска) чисельними забобонами, прикметами та віруваннями, які українці від пращурів спадкували за тисячоліття, адже «Не кожен день Великдень, а хліб – не паска».
Причому попри найчорніші часи заборони константинопольського патріарха Єремія ІІ в 1591-ому та панівного атеїзму московських окупантів ХХ століття звичай святити паски в церквах на Великдень до схід сонця українці тримають і донині. При чому сам обряд причащання пастви жрецями плоттю та кров’ю вмираючого та воскресаючого бога існував за багато тисячоліть до появи християнства як такого.
Цікаво, що два сучасних символи Великодня, крашенки та заєць (або кріль), почали супроводжувати це велике християнське свято лише з XVII століття з подачі німецької культури (до Пізнього Середньовіччя жоден з них не зустрічається в цьому контексті на чисельних збережених сюжетних зображеннях). Хоча в прадавні, дохристиянські часи обидва цих символи вже існували як самостійні втілення зародження нового життя, а пізнє християнство просто вписало їх у своє вчення.
Так яйця, крашені, різблені, писані зустрічаються у майже всіх релігіях світу в тому чи іншому вигляді. Їх і зараз час від часу знаходять у всіх куточках світу під час археологічних досліджень. Адже вони – уособлення чистоти (білий колір) та пробудження життя з її середині. Саме цей символізм дуже доречно співпав з догматами віри во Хресті, тому яйця і фарбували в червоний колір на Великдень, як символ чистоти воскресіння (нового життя) через кров та муки Спасителя.
В ті давні часи, коли на українській землі ще не біло зброї масового розважального ураження під назвою телебачення та інтернет, розваги для дітей та дорослих були обумовлені розвитком фізичних та розумових здібностей персоналії, а їхні правила шліфувалися до ідеалу століттями В першу чергу направлені вони були в на виявлення сили, кмітливості, уваги, майстерності учасників та побудовані на дусі суперництва в одвічній жазі до лідерства. Світле свято Великодня від часів хрещення Русі-України вважалося одним з найбільш шановних, котре також символізувало собою початок справжньої, а не календарної весни з її теплом та початком нового життєвого циклу тому, тому традиційних розваг для нього було придумано вдосталь.
Звичайно ж головним теренами для змагання господинь були традиційні великодні страви — паска та крашанки (писанки). Рецепти пасок найбільших, найсмачніших, найм’якіших і найкрасивіших старанно зберігалися в сім’ї протягом багатьох поколінь і передавали від матері до доньки. Коли вся велика сім’я збиралася за святковим столом після свячення в церкві, то перш за все смакували великодній хліб кожної господині, а пізніше йшли селом чи містом, щоб після привітання обмінятися пасочками з друзями, знайомими, далекими родичами та подружками. Така соціальна активність мала свої наслідки — випікали пасочки у величезній кількості.