1. А в понеділок1 свято,
У вівторок не робити,
В середу руту садити,
У четвер поливати,
У п’ятницю щипати,
В суботу гільце вбрати.
2. Летів горностай
Через сад.
Да ронив пір’є
На весь сад.
Збирайте, дружечки, збирайте,
І Марусино вільєчко увивайте.
«Коли ми Марусино вільце увили,
Всі луги виходили,
Усю калиноньку виламали
Да весь барвінок вирізали, -
Таки ми Марусі вільце увили».
1.
Ой іхали бояре горою
Да кликали Марусю з собою:
«Ходи, ходи, Марусю, із нами,
Дамо тобі віночок з перлами…»
«А я того віночка не знаю:
Полюбила Юрасенька, як душу».
2.
Ей вінче, вінче,
Зелений барвінче!
Аж тепер ти рушу…
Заплакати мушу!..
Скрипнички пригравают
Та й віночки дошивают.
1.
Ой не сиди, моя дочко, не думай,
Іди собі за зіллячком за Дунай. (рядок повторюється двічі)
За Дунаєм райське зілля китичками,
Та вже тобі не гуляти з дівочками. (рядок повторюється двічі)
9.
Та даєш мене, мій батеньку,
Та й сам бачиш,
Та не раз, та не два
Та й за мною
Та й заплачеш.
Як вишневі та садочки
Та цвістимуть,
Мимо твої ворітечка
Та й нестимуть.
1.
Та як прислалося
До дівки Марфочки
Троє старостів разом.
Та ой перві прийшли,
В присінечки ввійшли —
То ж калина-малина,
Калинові мости,
Несподівані гості.
1.
Ой ходила дівчина по городу
Да сіяла сад-виноград із приходу.
Да забула ворота зачинити,
Да забула ворота зачинити,
1.
Ой піду я потихеньку,
По два двори та минаючи,
До третього прихожаючи;
Ой стану я та послухаю,
Та що люди говорять.
Аж люди говорять:
Мого свекорка судять,
А батенька хвалять…
Краса-коcа — з давніх часів в Україні вважалася основою дівочої сила в цьому буремному, сповненому чисельних спокус та небезпек, світі. Ті три священних духовних кореня стійкості, гідності, цілеспрямованості, чистоти, вірності, кохання.., які за відсутності надійного земного захисника та заступника поруч мають допомогли тримати дівочі чесноти попри будь-які життєві обставини. А як знайдеться той, хто стане поруч і навіть ціною власного життя згоден буде захищати її — той й коса вже буде не в нагоді.
На ранок перед вінчанням, коли наречену вбирали до весілля, косу плела обов’язково старша жінка в родині та так плела, щоб «аж моргати важко було», бо вважалося — чим міцніше вузли, тим сильніше та нерозривніше буде подружній зв’язок між молодятами та й сім’я загалом — дружньою. В якості сильного магічного оберегу вплітали часник.
Один з найпрекрасніших моментів життя, що знаменує собою перехід від безтурботного юності (в якому б віці вона не настала) до дорослого життя; розважливий крок, разом з яким з’являються обов’язки, відповідальність, уроки толерантності та терпіння — чарівне весілля, хвилюючий момент, який закарбовується в пам’яті назавжди.
Підготовка до нього — цілий ритуал, кожен з елементів до найменших дрібничок якого носить свій глибинний сакрально-пророцький зміст ще з прадавніх, іноді дохристиянських часів, від заручин до безпосередньо веселого гуляння. Тому-то навколо весільного дійства і існує так багато накопичених за тисячоліття поколіннями українців пращурів забобонів, прикмет, вірувань…
Найпершим, а від того найважливішим та найкоштовнішим, обрядом в дорослому житті української молоді споконвіку було весілля. Саме тому кожній його деталі приділялося так багато уваги, щоб шлюб був щасливим на все життя, а містика священнодійства спонукала шукати в кожній деталі пророцтво на майбутнє. Український народний фольклор лишив так багато повір’їв та забобонів пов’язаних з кожним етапом цього важливого життєвого кроку, що всі їх і не перелічиш.
А починалося все ще з непарної кількості сватів (старост) на сватанні та їхня обов’язкова одруженність – виконання обох умов віщувало щасливе завершення місії, особливої кармічної ваги якій додавала палиця посланців (дохристиянський фалічний символ, що існував у міфології поза солярним культом) – в народі казали: «Все –стріла полетіла».