Обряд зливок відбувається або на другий день хрестин разом із посхрестинами, або посхрестини – на другий день, а зливки – на третій. Уранці баба приносить «непочатої води» (такої, якої ще ніхто не пив). Кладе в корито хрестом калину, гвоздику, овес, любисток, руту, барвінок та інше зілля. Породілля ллє бабі воду на руки над ночвами і каже:
-Ти мені, бабусю, очищала душу, а я тобі очищаю руки.
Баба відповідає:
-Нехай тебе, онучко, Бог простить гріхами.
Зливки повторюють тричі.
Новонароджена дитина, якщо її ще не охрестили, за народними повір’ями перебуває в великій небезпеці від чорта та відьом. Тому її намагаються охрестити в день народження. Мати не може годувати дитину, поки її не охрестять. Якщо священика немає і обряд неможливо провести протягом 2–3 днів, дитину годує якась інша жінка.
Хрещення починається із запрошення хрещених батьків. Зазвичай беруть одну пару, лише заможні іноді запрошують дві пари. Якщо в матері вже були діти, які померли, хрещеними можуть узяти першого зустрічного (якщо він згоден). Якщо жінка народжує вперше, хрещених обирають із родичів: «Баби сужені, куми люблені». Вагітних жінок у кумові не беруть – бояться, що дитина помре.
Під час народження баба хрестить дитину і говорить: «Во ім’я Отця і Сина, амінь; і Св. Духа, амінь; нині, і прісно, і во віки віков, амінь». Також б’є її рукою для того, щоб вона заплакала; якщо ж від цього вона не плаче, то баба змочує їй голкою м’язини і кров’ю маже дитину. Зразу ж після народження дитини баба відрізає їй три пасма волосся з тією певністю, що новонароджений, постарівши, буде забезпечений від лисини.
Вагітна жінка користується в народі загальною повагою; її слухають і догоджають усім її примхам. Втім, ця повага походить більше зі страху, бо, за народними забобонами, невиконання бажання вагітної загрожує неслухняному лихими наслідками. Стверджують, наприклад, що якщо хтось її не послухає, то весь його одяг буде зіпсований і навіть з’їдений мишами. Також якщо жінка перейде цьому чоловікові дорогу, то він неодмінно захворіє чир’ями.
Вагітна жінка, на думку народу, повинна остерігатися всього того, що може погано вплинути на дитину. При цьому в народу є багато прикмет, які передвіщають як фізичні, так і моральні якості дитини:
Таємниця появи на світ нового життя — чи не найбільша загадка всесвіту, так до кінця і не розгадана людством при всіх досягненнях науково-технічного прогресу останніх століть. Саме тому вагітність та народження немовляти з давніх-давен були в народній уяві щільно огорнуті муаром забобонів, прикмет, вірувань та традицій, частина з яких навіть зараз широко розповсюджена на українських теренах, продовжуючи зберігати мудрість пращурів.
Вагітніо-пологові традиції вступали в силу, як тільки жінка розуміла, що знаходиться при надії, хоч ділитися щасливою звісткою з рідними, близькими, друзями, знайомими і не поспішала, пам’ятуя про небезпеку накликати на себе та своє майбутнє дитя навріт чи важки пологи. І лише, коли приховувати своє «цікаве становище» вже не дозволяла природа, звістка розлеталася широким колом, а для захисту від недоброго ока завжди була пристьобнута голівкою гори на спідній білизні шпилька чи приказка-оберіг «сіль в очі».
Таїнство народження українського немовляти починалося ще з символізму підготовчих обрядів весілля, де головну роль відігравало пшеничне зерно у всіх своїх іпостасях, як символ родючості та продовження роду. Саме тому інколи першу шлюбну ніч молодята проводили саме на необмолочених снопах.
З прадавніх часів, коли вагітність носила більш містично-сакральний зміст, як хранителька та вмістилище нового життя жінка, піднімалася уособлюючись над суспільством задля принесення в цей світ здорового, красивого та щасливого нащадка. Саме тому в цей період їй намагалися не відмовляти в маленьких та великих проханнях, задовольняти її примхи та оберігати від всього потворного, жахливого та просто недоброго, щоб побачене не передалося майбутній дитині. Вважалося, що чим щасливіша майбутня матуся і чим більше прекрасних речей її оточують, тим здоровішим і гарнішим народиться немовлятко.