Остання надія української громади, коли злі сили природи поставали проти неї, загрожуючи не тільки добробуту її членів, а самому їхньому житті. Його застосовували в якості останнього засобу порятунку за допомогою прадавньої магії своїх праматінок українські жінки, за один день гуртом виконавши роботу, яку зазвичай поодинці тяглася тижнями. Одноденний рушник — доріжка, якою з потойбічча кликали по допомогу чисельних духів пращурів в критичні моменти буремного життя українського суспільства.

Коли в село приходила смертоносна чума чи дощ оминав поля стороною місяцями під час весняно-літнього сезону, єдиним засобом для збереження життя громади лишалася прадавня магія. В Україні завжди перед обличчям справжньої біди відступали на другий план всі чвари, персональна неприязнь, старі образи… тому про смертельну загрозу годі вже й говорити.

Читати далі »

Саме життя на продуваних всіма вітрами просторах Дикого Поля, лісистих Карпат чи високогір’я Поділля з їх суворими зимами і пекельно-непередбачуваним літом спонукало прадавні племена в пошуках особистого порятунку використовувати всі доступні засоби та матеріали. А що в ті часи було кращім та доступнішим за шкіри та хутро тварин? Тому шкіряні вироби на українських теренах цінувалися у всі часи за свою функціональність, красу та зручність.

Століття і століття технологічних та технічних спробі і помилок викарбували з українських пращурів одних з найкращих майстрів з обробки шкіри, традиції яких ретельно зберігалися та передавалися з покоління в покоління в середині однієї сім’ї чи обмеженого кола осіб, які заснуванням та розвитком українських міст об’єдналися для обміну досвідом та захисту своїх інтересів в цехи чинбарів.

Читати далі »