Історія
Хронос почав відлік часу міста на високогірному плато, яке панує над трьома долинами, більше тисячі років тому (по-різними оцінками від VI до X століття). Не викликає розбіжностей у дослідників лише одне – печерне поселення зобов’язане закріпленню Візантією кордонів кримських володінь, підтримуючи чи християнські племена (нащадки готів, скіфів, таврів) згідно з першою версією, або хозарів – другою.
Більш незаперечним фактом є завоювання Криму в XIII столітті військами Золотої Орди, в ході якого в 1299 році після тривалої облоги Чуфут-Кале було взято і розграбовано військами Ногая (- 1300). Ця подія стала відправною точкою в розвитку міста – перспективність його місцерозташування (обривисті схили з трьох сторін і гора – з четвертої) спонукала обрати гірське плато для будівництва укріпленої фортеці під назвою Кирк-Ере.
Частково інтенсивний розвиток печерного міста, частково – обмеження на проживання в інших кримських містах викликали на початку XIV століття приплив караїмських ремісників і торговців в його передмістя, а завдяки їх численності – заснування ще одного міського району – Нового міста, укріпленого оборонним муром з вежами. Охороняли Кале зі сходу караїми не без вигоди для себе, бо це заохочувалося з боку кримських ханів видачею охоронних грамот та наданням пільг.
З причини загострення військово-політичної ситуації між Золотий ордою і кримськими ханами в середині XIV століття в Кале була перенесена резиденція Гіреїв з монетним двором, для посилення обороноздатності якої додатково була споруджена південна лінія оборони зі стінами, баштами і укріпленими брамами, а в якості підтвердження мусульманства як основний релігії – мечеть.
Після розпаду Золотої Орди і офіційного створення Кримського ханства (1441 рік), як наслідок – зниження військової напруженості в регіоні, в долині поруч з Кале побудовано нову ханську резиденцію – Бахчисарай. З тих пір печерне місто в чотириста житлових будинків отримує ім’я Чуфут-Кале, населення якого в переважній більшості було представлено караїмами, але були присутні також християнська і вірменська релігійні громади.
Достеменно відомо, що в середині XVII століття укріплена фортеця високогірного плато використовувалася в як ханська в’язниця, куди заточали привілейованих в’язнів з метою утримання під вартою до отримання викупу за їх життя.
За підсумками укладення Кючук-Кайнарджійського мирного договору 1774 року Османська Порта відмовилася від Криму на користь Російської імперії, що знизило стратегічну роль фортець в центральній частині півострова, в тому числі і Чуфут-Кале.
Проте ще в середині XIX століття печерне місто на плато ще живе повним життям: триста будинків і тисячі шістсот жителів. Однак під кінець століття поступово його вулиці та будинки порожніють, люди перебираються в більш придатні для проживання місця.
Новий XX століття приносить Чуфут-Кале славу одного з найбільш збережених печерних європейських міст, що стає підмогою для пам’ятника архітектури, що руйнують нищівні сили природи – з 1964 року ведеться його планомірна консервація і реставрація.
Нині об’єкт, що входить до складу Бахчисарайського історико-архітектурного музею, знаходиться під пильним наглядом спеціалізованої охорони.
Архітектура
Чуфут-Кале, що панує над трьома долинами, вознісся над ними на двісті метрів. Надійним захистом йому служать прямовисні скелясті обриви з трьох сторін, а зі сходу – гора Бешик-Тау, з якою плато поєднано сідловиною.
До стародавнього печерного міста, що займає площу у вісімнадцять гектарів, пролягає мощена каменем дорога, яка призводить мандрівника до південних воріт (Кучук-Капу) майстерно замаскованих в кладці оборонної стіни Старого міста. За ними слідує видовбаний в скелі невеликий оборонний коридор з порожніми очницями різнорівневих неглибоких печер, призначених для укриття захисників, атакуючих ворога, що прорвався всередину фортеці.
На розвилці доріг у оборонного коридору вліво йде вулиця, крокуючи на деякій відстані від невисокої стіни сухої кладки між Чуфут-Кале і незаселеним пустирем Бурунчак (площа – двадцять гектар), упирається в північний обрив плато, уздовж якого по місту простяглася Бурунчакская вулиця. Вона була основною транспортною магістраллю, про що виразно нагадують колії, які за століття витесали в камені сотні тисяч коліс.
Прорізає вздовж стародавнє печерне місто вулиця Середня, призначена для пересування пішоходів і в’ючних тварин. Її вигини трепетно зберігають руїни мечеті, спорудженої на місці зруйнованого у 1299 році християнського храму і облоговий колодязь.
Вулиця, що веде праворуч уздовж південного обриву плато – Кенаська – отримала свою назву завдяки двом караїмським молитовним будинкам, які прикрашають її.
Всі три дороги, сполучаючись між собою цілою мережею поперечних кривих вуличок, виводять мандрівника до Середньої оборонної стіни, яка розділяє Старе і Нове місто. Поряд з центральною брамою (Орта-Капу) розташоване дюрбе Джанике-ханим.
Зі сходу Нове місто захищене кам’яною стіною з трьома вежами (середня має великі в’їзні ворота Біюк-Капу) і басейном для збору талої та дощової води. Уздовж його єдиної Головної вулиці з мережею дрібних поперечних розташовуються руїни Монетного двору і садиба А.С. Фірковіча, руїни охоронного каземату і садиба С. Бейма.
Під час свого процвітання Чуфут-Кале суцільно був забудований двоповерховими будинками з вікнами, зверненими до внутрішнього дворику за глухою огорожею. У кожному господарстві для економії місця витісувалися глибокі печери призначені для підсобних потреб та утримання худоби.
За східній лінією оборони в Іосафатовій долині розташовується Караїмське кладовище (саме раннє поховання датується 1250 роком), поховання на якому вважалося настільки почесним, що саме сюди привозили покійних за багато десятків кілометрів.
Визначні пам‘ятки
В якості будівельного матеріалу для зигзагоподібної в плані Південної оборонної стіни (XIV – XVI) довжиною у вісімдесят чотири і висотою – в сім метрів, використовувався бутовий камінь на вапняному розчині. Біля південного обриву плато її прорізає потужна конструкція Малих (потайних) воріт (Кучук-Капу), оббитих смугами листового заліза, які так вдало спроектовані з урахуванням особливостей ландшафту, що дозволяє їм залишатися непоміченими з відстані більше п’яти метрів.
За Малими воротами, які споруджені на місці більш ранньої споруди, крокує вузький коридор в Старе місто, огороджений скельною породою з одного боку та оборонною стіною – з іншого. Раніше він мав дерев’яні перекриття для підходу до бійниць.
Найдавніша збережена пам’ятка печерного міста – Середня оборонна стіна (X століття) довжиною сто п’ятдесят метрів (висота – 4м, ширина – 1,5 м), що розтягнулася між обривами плато, служить свого роду межею між Старим і Новим містом, хоча і втратила своє оборонне значення після появі останнього. Особливістю цієї лінії оборони служить будівельний матеріал – добре обтесані кам’яні блоки розміром 0,65 м х 1м. При археологічних дослідженнях 1958 – 1959 років напівзруйнованої північної вежі середньої лінії оборони була виявлена хвіртка, прикрита ровом, хід звідки вів у дві підземні камери з забраними гратами вікнами, а далі спускалася під прикриттям природних відрогів потайні сходи до підніжжя скелі.
Замикає Чуфут-Кале на сході Східна оборонна стіна (1396 – 1433), яка розтягнулася на сто двадцять вісім метрів від північного до південного обривів плато (висота – до семи метрів, товщина – до півтора метри). Східна лінія оборони була додатково посилена трьома вежами (середня з великими в’їзними воротами), земляним валом з внутрішньої сторони і басейном для талої і дощової води – з зовнішньої, адже саме звідси починали свій шлях по місту вози і гарби з товарами. Зовні над аркою оббитої листовим залізом брами місто охороняє різьблений герб караїмів – рогатина зі щитом, а під ним в минулі часи йшла жвава ринкова торгівля.
Усипальниця дочки золотоординського хана Тохтамиша (- 1406) дюрбе Джанике-ханим (1437) – це центрична восьмигранна будівля з тричетвертними колонами на зовнішній стороні кутів, що чудово зберіглася, вхід до якої прикрашений арочним порталом з напівциркульним склепінням. Черепична покрівля дюрбе підкреслена карнизом. За різьбленим наличником входу невинно-білий внутрішній простір під купольним склепінням зберігає в своєму череві різьблений кам’яний надгробок з останнім земним притулком знаменитої государині, яка померла місяці рамазана 841 року.
Витягнутий вздовж осі північ-південь прямокутник під двосхилим черепичним дахом з арочної галереєю в печерному місті – це молитовний будинок – Велика караїмська кенаса (XIV). Окрасою святої для караїмів споруди є різьблений сувій стародавніх висловів на одній зі стін арочної галереї, яка, оперізуючи будівлю з півночі і заходу, складається з потужних колон з розетковим підставами на кам’яному парапеті. Внутрішній інтер’єр приміщення, призначеного для урочистих богослужінь громади, відрізняється аскетизмом розведеним лише дерев’яною обробкою панелей і шафами для книг.
Хоча Мала караїмська кенаса (Будинок зборів) і датується XVIII століттям, дослідники вважають її ровесницею Великої кенаси, за тим лише виключенням, що вона піддалася капітальній реставрації. Призначенням цієї кенаси було виступати як в якості храму для повсякденних молінь, так і адміністративним центром громади, де вирішувалися її щоденні нагальні проблеми. Головний північний арочний вхід прикрашає дерев’яна аркова галерея. Розташований поруч паралельно з Великим соборним молитовним будинком, Будинок зборів створений за його зразком – той же прямокутний витягнутий периметр, двосхилий дах, критий черепицею і простота внутрішнього оздоблення.
Садиба А. С. Фірковіча (XVIII) Чуфут-Кале нависає над урвищем, немов ластівчине гніздо, але на відміну від якого внутрішнє оздоблення двоповерхової будівлі з бутового каменю з двома заскленими галереями (північної та західної) в обрамленні службових приміщень по периметру внутрішнього двору було вишукано оброблено: на першому поверсі досі зберігся різьблений камін, а на другому – складальна дерев’яна стеля, відновлена реставраторами в 60-і роки ХХ століття. Особливість садиби, де жив і творив відомий караїмський вчений, письменник, археолог Авраам Самуїлович Фірковіч (1786 – 1874), є перепад ділянки в 1,8 м.
Додаткова інформація
Місце знаходження: Україна, АР Крим, відріг Кримських гір в 3,5 км від Бахчисарая.
Посилання
- Легенди. Три змії та спадкоємець трону
- Легенди. Бойова зброя караїмів
Як дістатися
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М 26 (Севастополь – Сімферополь – Запоріжжя – Харків), а потім по трасі т 01 19 до Бахчисарая, далі – центральною вулицею Річковою в східному напрямку минаючи печерний Успенський монастир до Чуфут-Кале.
Громадським транспортом – маршрутними таксі із Сімферополя або Севастополя, що йдуть через Бахчисарай, а далі – центральною вулицею Річковою в східному напрямку минаючи печерний Успенський монастир до Чуфут-Кале.