Історія
Відлік існування набережній Балаклавської бухти номінально йде з тих пір, як ці місця обжила людина, яка вважала море основним джерелом свого існування, а це, якщо вірити «Одіссеї» Гомера, було вже доконаним фактом у VIII столітті до н.е.
Хоча офіційна документальна історія згадує про першу подобу цивілізованої набережної Балаклави в середині XVIII століття, коли в деяких місцях між рибальськими причалами з’являються дерев’яні настили, які служили для потреб рибного лову – основного заняття місцевого населення.
Прародителями ж існуючої і понині укріпленої лінії, що облямовувує затоку зі сходу, в XIX столітті стали зовсім не російські власники цих земель піклуючись про благоустрій своїх вотчин, а жителі далекого Туманного Альбіону, що прийшли з мечем на Кримський півострів під час війни 1853 – 1856 років.
Так за невеликий проміжок часу, коли Балаклава виступала в якості основного форпосту флоту англійської армії (1854 – 1855), в місті крім відновленої інфраструктури (водопровід, шосе, пристані, майстерні, пекарні, магазини, заїжджі двори), прокладеної гілки залізниці, з’явилася і цивілізована дерев’яна набережна протяжністю близько кілометра, що з’єднала воєдино це «передмістя Ліверпуля» на російській землі.
Правда проіснувати цьому досягненню цивілізації судилося не довго – вже через десятиріччя від нього не залишилося й сліду, чому немало посприяло місцеве населення, яке поступово розібрали міцні дерев’яні настили на ліс для власних господарських потреб.
Лише під кінець XIX століття на кошти своїх нових мешканців – власників розкішних вілл з усіх неосяжних просторів імперії двоголового орла, тепер уже курортне, містечко на березі Балаклавської бухти вкутало у камінь своє серце – головну вулицю під нехитрою назвою «Набережна». Головним підрядником будівельних робіт, що проводяться майже десятиліття, виступав місцевий купець 3-ї гільдії Афанасій Христофорович Хрістопуло (- 1930).
Однак всі витрати часу та коштів були варті того – досі сучасники ходять по набережній, яка хоч і змінила ім’я на прізвище революціонера Івана Андрійовича Назукіна (1892 – 1920) у 1957 році та пережила ряд модернізацій (остання 2011 року), яка була закладена більш сторіччя назад.
Архітектура
Кілометрова вузька стрічка набережної, яка стелиться уздовж самої кромки східного берега Балаклавської бухти, має просторовий поділ на дві частини – Стару (північна частина довжиною вісімсот метрів) і Нову, що простирається до виходу з затоки у води Чорного моря (відповідно — двісті метрів).
Пам’ятки
Нова отримала свою назву завдяки проведеним в цій частині великомасштабним ремонтно-відновлювальним робіт 2008 – 2011 років, коли акуратний килим бруківки встелив підніжжя відновлених старовинних особняків Соколової, Педькова і Михайлі, а кований ажур воріт розділив пішохідну зону на до і після.
У ще чекаючої свого мецената Старій частині набережної, що простягається уздовж центрального вигину бухти, нагадуванням про минуле велич служить біла перлина колишньої дачі Мерецкої в оточенні грацій і перетворений в житловий будинок колишній «Гранд-готель», який побачив на своєму віку немало знаменитостей, все ще очікує своєї долі водолікарня Гіналі як пам’ятника основам оздоровчого центру на цій землі та пам’ятник співакові Лістрігонів Олександру Купріну, що зайняв почесне місце на її початку.
Додаткова інформація
Місце знаходження: Україна, АР Крим, м. Севастополь, Балаклавський р-н, вул. Назукіна.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е105 (М18) (Джанкой – Сімферополь – Ялта – Севастополь) до повороту на вул. Новикова або вул. Крестовського. По Балаклаві слідувати уздовж вулиці Каліча, потім Назукіна, яка переходить в пішохідну зону набережної.
Громадським транспортом з Севастополя (від кінцевої зупинки «5-й кілометр») до балаклавської набережної.