Вільні поселення – економія для державного бюджету Російської імперії і рабство для всіх, хто мав нещастя народиться тут. І це в XIX столітті, коду весь інший світ ступив на шлях прогресу і творення! За визнанням народженого в Чугуєві Іллі Рєпіна «гірше було лише кріпакам». Але московитам було не вперше покривати викликаний тотальною корупцією і марнотратством правлячої верхівки державний грошовий дефіцит здиранням останньої сорочки зі своїх підданих, а ще краще – прикриваючись війною і порожніми гаслами, відібрати разом з майном і життя, щоб було менше обурених. Століттями з російського селянина виховували раба без права, без голосу, без свободи вибору.
Такий же фокус царський окупаційний режим вирішив застосувати на українцях, які спокушені обіцянками захисту від окатоличення і свободи самовизначення Михайла Федоровича Романова фактично відвоювали у татар і поляків Дике Поле, застосувавши ініційовану військовим міністром Аракчеєвим практику військових поселень, коли кожен народжений і проживаючий на їх території ставав практично рабом під гнітом регламентуючих правил та озброєних спостерігачів (без згоди начальства не дозволялося створювати сім’ю, будувати хату, залишати міську територію, вільного пересуватися).
Читати далі »
Історичні помилки офіційних документів іноді виправляє маленька випадковість, яка як зерно істини народжуе на світ цілі фоліанти наукових пошуків та творчих робіт…
Придбаний в центральному антикварному магазині Києва для Чугуївського музею імені Іллі Рєпіна в далекому 1983 році майстерний портрет довгий час вважався в офіційних документах художнім зображенням А.Н. Терещенко (про що красномовно свідчила приклеєна етикетка) авторства Миколи Корниловича Пимоненка згідно перекресленого чорнильного напису на зворотному боці полотна.
Читати далі »
Прославлена легенда української землі, яка з’явилася насвіт в містичної серпанку і розчинилася десь у небутті, коли покладена на неї висока місія була виконана до кінця. Ім’я її – Озерянська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці.
Її дивне явлення світові було зобов’язане енергії і завзятості одного слобожанського селянина, який не покладаючи рук тяжко працював, щоб в його домі панували добробут та радість. Одного разу, як свідчать перекази, невтомно заготовлюючи сіно на зиму він запрацювався до пізнього вечора, що й не помітив як стало нічого не видно. Раптом його вірна коса на щось напоролася і почувся жіночий стогін. Яке ж було здивування чоловіка, коли в тьмяному місячному світлі він підняв з трави перерубаний їм на дві половинки лик Богородиці.
Читати далі »