Кум Кеннеді. Від Олики до Нью-Йорка

Опубліковано Вікторія Шовчко 30-01-2018

Повороти долі іноді настільки вигадливі і непередбачувані, що передбачити їх повороти не візьметься навіть найдосвідченіший астролог. Народження в маленькому селі Шпанів що на Волині звичайно ж не давало можливості припустити блискуче майбутнє, хоча іменитий рід Радзивіллів, що знаходиться в родових зв’язках з половиною аристократії Європи давали передумови до безбідного існування і вільного життя, але Друга світова і радянська окупація України, де в Олиці офіційно знаходився родовий маєток княжого роду, сплутали всі карти.

Майбутнє молодого спадкоємця Станіслава Альбрехта Радзивілла було туманним. Перший шлюб з графинею Розою де Монлеон розтанув разом з димом пожарища бойових дій, але нове кохання до хорватки Грейс Колін, весілля з якою відбулася в 1946-ому, дали сили жити далі. Щасливою випадковістю стало їх знайомство в Нассау, де молоді оселилися для отримання британського громадянства, з відомим трейдером Феліксом Фенстоном, результатом якої стало створення ріелторської компанії для роботи на британському ринку.

Читати далі »

Ало. Ало. Ало. Говорить Харків

Опубліковано Вікторія Шовчко 22-01-2018

“Ало. Ало. Ало. Говорить Харків”, – саме з таких слів в ефірі звичайного техніка, які почули сім десятків людей 16 листопада 1924 року, стартовав відлік історії громадського радіомовлення України.

А починалося все в Харкові кінця XIX з наукових розробок радіокерованих машин і механізмів всесвітньо відомого професора Харківського університету. Саме їм був створений перший прилад здатний налаштовуватися на певну хвилю, за чим попрямувала до військового відомства його записка із запитом на дослідження способів захисту бездротової телефонії від зовнішніх електричних хвиль (1901). Пальчикову ж належить честь обладнання в місті на Лопані першої локальної радіостанції і першого в імперії автомобіля-пересувної радіостанції (1904).

Читати далі »

Магічний алмаз тамплієрів

Опубліковано Вікторія Шовчко 16-01-2018

Улюблене місце відпочинку жителів і гостей столиці житомирських земель. Його розкіш і екзотичне оздоблення, не змогли до кінця стерти з лиця землі всі старання двох світових воєн, радянської влади і бездушності обивателя. Може це сила бронзової Артеміда зберігає його через століття, або могутнє закляття тамплієрів не дає тимчасовим правителям знищити зелену перлину, але жодне серце не залишається байдужим до його чарівної краси.

Створення парку, що зараз носить ім’я Юрія Гагаріна, приписують останньому барону де Шодуару – Івану Максиміліановичу, хоча згідно з історичними даними за основу для нього було взято з давніх-давен існуючий на мальовничому березі річки Тетерів листяний ліс. Але збережені лише на пожовклих чорно-білих знімках величний триповерховий палац в оточенні розкішного парку-саду зі статуями досі розбурхує уми доморощених краєзнавців.

Читати далі »

Не мир

Опубліковано Вікторія Шовчко 05-01-2018

Наймирніше місто в усі часи не могло існувати без надійного захисту, сильного війська і волелюбного населення. А що вже казати про невелике містечко буферної для Європи Київської Русі з полчищами східної орди і кримських татар у вигляді «добрих», завжди готових за невмінням створювати відняти, розорити знищити сусідів.

У ті далекі часи, коли українські землі були незалежні і сильні, головною зброєю селища на річці Мирці, за добру вдачу місцевих жителів прозваного Мирів, були високі земляні вали, що п’яти з половиною кілометровим кільцем огороджували його від непроханих гостей. Та тільки миролюбність хоч і за підтримки стін десяти метрів заввишки – поганий помічник у війні – його, як і багатьох побратимів по нещастю, стерли з лиця землі незліченні Батиєві орди.

Читати далі »

Капище, козаки і розбрати

Опубліковано Вікторія Шовчко 02-01-2018

Високий пагорб, перед яким стали на коліна навколишні безкраї українські степи, що сивим туманами і часом мудрим старцем зберігає пам’ять століть, коли скіфські племена приходили до нього на уклін, залишаючи тіла своїх правителів і верховних жерців під його захистом. Залишки близько п’ятнадцяти могильних курганів на його вершині і зараз нагадують про ті давні часи, коли свобода була життям, яку могла відібрати лише смерть.

А потім рік за роком сюди приходили на зимовище ті, хто з гордістю підняв прапор своїх предків в протистоянні усього лиха вітрам зі сходу і заходу, кого європейські царі вважали однією з наймогутніших військових сил, кому на уклін приїжджали татарські паші – українські козаки.

Читати далі »