Історія

Першу дату на сторінку її історії вписала рука тієї ж людини, котрій забов’язаний своїм існуванням і знаменитий Харківський університет – Василь Назарович Каразін (1773 – 1842) прекрасно розумів, що для повноцінного і всебічного навчання студенту крім університетських лекцій необхідно величезну увагу приділяти самоосвіті, джерелом якого в той час служили книги.

Так офіційною датою заснування університетської бібліотеки служить 1804 рік, коли правління після рішення проблем пов’язаних з будівництвом комплексу, перейшло до навчально-допоміжної базі навчального процесу, в числі якої на першому місці вважалася бібліотека з бюджетом на придбання літератури в тисячу рублів на рік.

Першим надходженням бібліотечних фондів стала велика партія з 3219 книг, куплена за рік до того Василем Каразіним в Петербурзі за університетські кошти, а бібліотекарем був призначений професор філології Яків Якович Белен-де-Баллю (1753 – 1815), якому пропонувалося скласти її опис і здати в перепліт. Для розміщення бібліотеки було виділено п’ять кімнат в адміністративній будівлі.

А вже в лютому наступного, 1805-ого, року університет уклав контракт з петербурзьким книгопродавців Цімсеном на постачання іноземної літератури за складеним факультетами списком та зобов’язанням завести книжкову крамницю в слобожанської столиці. Хоча через несумлінність постачальника в його харківської лавці за рік було куплено лише 435 книг, при тому що попечитель, Северин Осипович Потоцкімй (1762 – 1829), прислав з Петербурга за цей період в три рази більше, а в місцевому магазині Глазунова і у приватних осіб були придбано 636 примірників.

Бібліотечний фонд поповнювався не тільки за рахунок купівлі, мали місце і книжкові пожертви для потреб ВНЗ – першим офіційним дарувальником вважається Харківський єпископ Христофор Сулима (1750 – 1813), щедротами якого він за весь час поповнився шістдесятьма шістьма літературними працями латинською, німецькою, польською та російською по філософії , історії, богослов’ю, літературі. При цьому загальна кількість презентованих книг в перший рік склало сорок вісім примірників.

Для збереження дорогоцінного літературного надбання університет уклав контракт з виписаним зі столиці Каразіним палітурником Ведде, який зобов’язався переплітати тисячу двісті книг на рік і протягом п’яти років навчити одного учня запропонованого навчальним закладом за платню в двісті п’ятдесят рублів і половину петербурзької ціни.

Проблеми з Цісменом (в 1806-му він знову не надав каталогів, що унеможливило замовлення факультетами) значно ускладнювали справу наповнення бібліотеки, хоча попечитель округу виділив для придбання літератури бюджет, що у вісім разів перевищував початковий. Справа обійшлася придбанням бібліотеки академіка Палласа (584 томів з історії та географії), надісланими Потоцьким зі столиці (128т.), купленими самим університетом (456т.), надрукованими у власній друкарні (180т.) та подарованими різними благодійниками (151т.). Так що за підсумками року фонди налічували вже 7523 книги.

Відсутність гідної бібліотеки у ВНЗ позначалося негативно на рішенні багатьох запрошених на роботу до Харкова професорів, що стало причиною укладення в 1807 році нових договорів на постачання іноземної літератури з ризьким книгопродавців Гартманом та місцевим власником книгарні Францом Ластом. При схваленому попечителем бюджеті в шість тисяч рублів зібрання поповнилося рідкісною колекцією стародруків з Дубно в 107 томів придбаною з нагоди Северином Потоцьким, купленими у різних осіб 871 книгами, виданнями власній друкарні – 30шт. і пожертвуваними 96 примірників.

Нарешті новий комісіонер Гартман в 1808-ому надіслав першу частину університетського замовлення в 1145 примірників, що стало початком довгого плідного співробітництва, яке вивело в кінці кінців харківську університетську на одне з перших місць в імперії.

Періодика спочатку доставлялася за допомогою місцевого поштамту, але у зв’язку з неефективностю (довго і дорого), правління клопотало перед міністром освіти Олексієм Кириловичем Розумовським (1748 – 1822) про зняття державної заборони на пресу з-за кордону, яке врешті-решт було задоволено, що збагатило бібліотеку в 1810-ому двадцятьма науковими журналами з Лейпцига на французькій і німецькій на додачу до отримуваних дев’яти вітчизняних. Крім того в 1828 році при університеті була заснована з ініціативи ректора Кронберга студентська бібліотека.

Значне збільшення бібліотечних фондів в середині XIX століття потребувало нових площ, як і значно зростаючий в перші десятиліття університет. Значення останнього для міста було настільки велике, що місцева влада пожертвували для його потреб власним комфортом – будівля віце-губернаторського палацу пристосована під новий університетський корпус з церквою і бібліотекою (1835), а сусіднє ліворуч, де раніше містилися міська дума, магістрат, лікарська управа і поліцейська частина – під клініки медичного факультету (після реконструкції за проектом Євгена Олексійовича Васильєва (1778 – 1833)).

З розвитком першого харківського ВНЗ до початку ХХ століття головний хранитель його мудрості накопичив на своїх книжкових полицях, не без участі благодійників (В. Н. Каразіна, курського купця Хлапоніна, професора Каменського, і ін.), величезний науково-історичний потенціал, що складався зі ста сімдесяти семи з половиною тисяч примірників, оцінених в суму понад півмільйона рублів (не рахуючи 449 особливо цінних рукописів).

Зберігання такого літературно-документально матеріалу вимагало належних умов, які не могли забезпечити старі зали. Так що з переведенням університетських клінік у власний будинок на Сумську 39, вільна будівля із залізними шафами після реконструкції 1903 року по проекту архітектора Віктора Валеріановича Величко (1864 – 1923) з надбудовою на один поверхпоруч з центральним корпусом ділили Університетська наукова бібліотека та Центральний історичний архів, заснований в 1880 році Харківським історико-філологічним товариством.

Так пліч-о-пліч архів і джерело мудрості пройшли сім десятиліть ХХ століття, переживши наслідки збройного перевороту 1917-ого, більшовицький розгул і дві світові війни, поки філію Центрального історичного не було скасовано в 1971-ому, щоб з набуттям Україною незалежності відродиться в архівному відділі Харківського державного ради і продовжити виконувати свою високу місію поруч з Центральною науковою бібліотекою, фонди якої зараз налічують 3350тис. примірників і яку було внесено до реєстру національного надбання (2013), в одній будівлі.

Архітектура

Витончене рішення кутового завершення кварталу в класичному стилі, триповерхова цегляна потинькована с-подібна в периметрі з внутрішнім двором будівля в архітектурному плані являє собою три відокремлені частини під одним номером, що гармонійно доповнюють один одного.

Найпівденніша частина, де розміщена університетська наукова бібліотека, є квадратним в плані (бік – 25м) периметром, що складається з двох прямокутних частин. Її головний фасад прикрашають руст першого ярусу з парними витягнутими прямокутниками вікон і пілястрами доричного ордера між ними, портал центрального входу з трикутним фронтоном в обрамленні фільонок на напівколах коринфського ордера, дворівневі аркові вікна з замковим каменем у щелизі і профільованими архівольтами, пілястри іонічного ордеру, бічні ризаліти в обрамленні лопаток та лобовій карниз великого виносу на модильйонах.

Середня частина є прямокутником (20м х 15м), відмінними рисами якого є величезні прямокутні віконні прорізи у всю висоту першого та другого ярусів, які розділяє лише тонка нитка фризу і профільованого карнизу, а також напівколони іонічного ордера в підвіконних просторі на високих тумбах-базах, увінчаний продовженням лобового карниза на модильйонах.

Північна частина являє собою округлений периметр оформлений в архітектурному плані значно багатше, ніж його сусіди: таблички з картушами, пальмети прямокутних сандриків, спарені пілястри іонічного ордера з гірляндами, фальшиві балюстради, який за допомогою французького русту першого ярусу, порталу входу і лобового карниза на модильйонах пов’язаний з іншими частинами будівлі в єдиний гармонійний ансамбль.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Харківська обл., м. Харків, вул. Університетська, 23/13.

Посилання

• Нотатки мандрівника. Харківські прогулянки

Як дістатися

Автотранспортом по трасі М03 (Київ – Лубни – Полтава – Харків) або М26 (Харків – Запоріжжя – Сімферополь). З об’їзної по Московському проспекту – Вірменському провулку або Полтавському шляху до Павлівської площі або Сумській – пл. Конституції – пл. Павлівській, а потім Університетською до Центральної наукової бібліотеки ХНУ ім. Каразіна.

Громадським транспортом по залізниці / маршрутними таксі до Харкова. У місті орієнтир – станція метро «Площа конституції», а потім по Університетській до бібліотечного корпусу.