Бібліотека Харківського університету

Історія

Будівля центральної наукової бібліотеки ХНУ ім. Каразіна в Харкові Бібліотека університету ім. Каразіна в Харкові

Першу дату на сторінку її історії вписала рука тієї ж людини, котрій забов’язаний своїм існуванням і знаменитий Харківський університет – Василь Назарович Каразін (1773 – 1842) прекрасно розумів, що для повноцінного і всебічного навчання студенту крім університетських лекцій необхідно величезну увагу приділяти самоосвіті, джерелом якого в той час служили книги.

Так офіційною датою заснування університетської бібліотеки служить 1804 рік, коли правління після рішення проблем пов’язаних з будівництвом комплексу, перейшло до навчально-допоміжної базі навчального процесу, в числі якої на першому місці вважалася бібліотека з бюджетом на придбання літератури в тисячу рублів на рік.

Першим надходженням бібліотечних фондів стала велика партія з 3219 книг, куплена за рік до того Василем Каразіним в Петербурзі за університетські кошти, а бібліотекарем був призначений професор філології Яків Якович Белен-де-Баллю (1753 – 1815), якому пропонувалося скласти її опис і здати в перепліт. Для розміщення бібліотеки було виділено п’ять кімнат в адміністративній будівлі.

Декор північній частині наукової університетської бібліотеки Харкова Декор північній частині бібліотеки ХНУ

А вже в лютому наступного, 1805-ого, року університет уклав контракт з петербурзьким книгопродавців Цімсеном на постачання іноземної літератури за складеним факультетами списком та зобов’язанням завести книжкову крамницю в слобожанської столиці. Хоча через несумлінність постачальника в його харківської лавці за рік було куплено лише 435 книг, при тому що попечитель, Северин Осипович Потоцкімй (1762 – 1829), прислав з Петербурга за цей період в три рази більше, а в місцевому магазині Глазунова і у приватних осіб були придбано 636 примірників.

Бібліотечний фонд поповнювався не тільки за рахунок купівлі, мали місце і книжкові пожертви для потреб ВНЗ – першим офіційним дарувальником вважається Харківський єпископ Христофор Сулима (1750 – 1813), щедротами якого він за весь час поповнився шістдесятьма шістьма літературними працями латинською, німецькою, польською та російською по філософії , історії, богослов’ю, літературі. При цьому загальна кількість презентованих книг в перший рік склало сорок вісім примірників.

Для збереження дорогоцінного літературного надбання університет уклав контракт з виписаним зі столиці Каразіним палітурником Ведде, який зобов’язався переплітати тисячу двісті книг на рік і протягом п’яти років навчити одного учня запропонованого навчальним закладом за платню в двісті п’ятдесят рублів і половину петербурзької ціни.

Північне крило харківської університетської бібліотеки Північне крило бібліотечного корпусу

Проблеми з Цісменом (в 1806-му він знову не надав каталогів, що унеможливило замовлення факультетами) значно ускладнювали справу наповнення бібліотеки, хоча попечитель округу виділив для придбання літератури бюджет, що у вісім разів перевищував початковий. Справа обійшлася придбанням бібліотеки академіка Палласа (584 томів з історії та географії), надісланими Потоцьким зі столиці (128т.), купленими самим університетом (456т.), надрукованими у власній друкарні (180т.) та подарованими різними благодійниками (151т.). Так що за підсумками року фонди налічували вже 7523 книги.

Відсутність гідної бібліотеки у ВНЗ позначалося негативно на рішенні багатьох запрошених на роботу до Харкова професорів, що стало причиною укладення в 1807 році нових договорів на постачання іноземної літератури з ризьким книгопродавців Гартманом та місцевим власником книгарні Францом Ластом. При схваленому попечителем бюджеті в шість тисяч рублів зібрання поповнилося рідкісною колекцією стародруків з Дубно в 107 томів придбаною з нагоди Северином Потоцьким, купленими у різних осіб 871 книгами, виданнями власній друкарні – 30шт. і пожертвуваними 96 примірників.

Нарешті новий комісіонер Гартман в 1808-ому надіслав першу частину університетського замовлення в 1145 примірників, що стало початком довгого плідного співробітництва, яке вивело в кінці кінців харківську університетську на одне з перших місць в імперії.

Пам'ятні таблички на фасаді бібліотечного корпусу ХНУ Пам'ятні таблички на фасаді університетської бібліотеки

Періодика спочатку доставлялася за допомогою місцевого поштамту, але у зв’язку з неефективностю (довго і дорого), правління клопотало перед міністром освіти Олексієм Кириловичем Розумовським (1748 – 1822) про зняття державної заборони на пресу з-за кордону, яке врешті-решт було задоволено, що збагатило бібліотеку в 1810-ому двадцятьма науковими журналами з Лейпцига на французькій і німецькій на додачу до отримуваних дев’яти вітчизняних. Крім того в 1828 році при університеті була заснована з ініціативи ректора Кронберга студентська бібліотека.

Значне збільшення бібліотечних фондів в середині XIX століття потребувало нових площ, як і значно зростаючий в перші десятиліття університет. Значення останнього для міста було настільки велике, що місцева влада пожертвували для його потреб власним комфортом – будівля віце-губернаторського палацу пристосована під новий університетський корпус з церквою і бібліотекою (1835), а сусіднє ліворуч, де раніше містилися міська дума, магістрат, лікарська управа і поліцейська частина – під клініки медичного факультету (після реконструкції за проектом Євгена Олексійовича Васильєва (1778 – 1833)).

З розвитком першого харківського ВНЗ до початку ХХ століття головний хранитель його мудрості накопичив на своїх книжкових полицях, не без участі благодійників (В. Н. Каразіна, курського купця Хлапоніна, професора Каменського, і ін.), величезний науково-історичний потенціал, що складався зі ста сімдесяти семи з половиною тисяч примірників, оцінених в суму понад півмільйона рублів (не рахуючи 449 особливо цінних рукописів).

Середня частина будівлі наукової бібліотеки університету ім. Каразіна Середня частина бібліотечної будівлі

Зберігання такого літературно-документально матеріалу вимагало належних умов, які не могли забезпечити старі зали. Так що з переведенням університетських клінік у власний будинок на Сумську 39, вільна будівля із залізними шафами після реконструкції 1903 року по проекту архітектора Віктора Валеріановича Величко (1864 – 1923) з надбудовою на один поверхпоруч з центральним корпусом ділили Університетська наукова бібліотека та Центральний історичний архів, заснований в 1880 році Харківським історико-філологічним товариством.

Так пліч-о-пліч архів і джерело мудрості пройшли сім десятиліть ХХ століття, переживши наслідки збройного перевороту 1917-ого, більшовицький розгул і дві світові війни, поки філію Центрального історичного не було скасовано в 1971-ому, щоб з набуттям Україною незалежності відродиться в архівному відділі Харківського державного ради і продовжити виконувати свою високу місію поруч з Центральною науковою бібліотекою, фонди якої зараз налічують 3350тис. примірників і яку було внесено до реєстру національного надбання (2013), в одній будівлі.

Архітектура

Витончене рішення кутового завершення кварталу в класичному стилі, триповерхова цегляна потинькована с-подібна в периметрі з внутрішнім двором будівля в архітектурному плані являє собою три відокремлені частини під одним номером, що гармонійно доповнюють один одного.

Центральний фасад харківської наукової бібліотеки університету Центральний фасад наукової бібліотеки

Найпівденніша частина, де розміщена університетська наукова бібліотека, є квадратним в плані (бік – 25м) периметром, що складається з двох прямокутних частин. Її головний фасад прикрашають руст першого ярусу з парними витягнутими прямокутниками вікон і пілястрами доричного ордера між ними, портал центрального входу з трикутним фронтоном в обрамленні фільонок на напівколах коринфського ордера, дворівневі аркові вікна з замковим каменем у щелизі і профільованими архівольтами, пілястри іонічного ордеру, бічні ризаліти в обрамленні лопаток та лобовій карниз великого виносу на модильйонах.

Середня частина є прямокутником (20м х 15м), відмінними рисами якого є величезні прямокутні віконні прорізи у всю висоту першого та другого ярусів, які розділяє лише тонка нитка фризу і профільованого карнизу, а також напівколони іонічного ордера в підвіконних просторі на високих тумбах-базах, увінчаний продовженням лобового карниза на модильйонах.

Північна частина являє собою округлений периметр оформлений в архітектурному плані значно багатше, ніж його сусіди: таблички з картушами, пальмети прямокутних сандриків, спарені пілястри іонічного ордера з гірляндами, фальшиві балюстради, який за допомогою французького русту першого ярусу, порталу входу і лобового карниза на модильйонах пов’язаний з іншими частинами будівлі в єдиний гармонійний ансамбль.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Харківська обл., м. Харків, вул. Університетська, 23/13.

Посилання

Як дістатися

Автотранспортом по трасі М03 (Київ – Лубни – Полтава – Харків) або М26 (Харків – Запоріжжя – Сімферополь). З об’їзної по Московському проспекту – Вірменському провулку або Полтавському шляху до Павлівської площі або Сумській – пл. Конституції – пл. Павлівській, а потім Університетською до Центральної наукової бібліотеки ХНУ ім. Каразіна.

Громадським транспортом по залізниці / маршрутними таксі до Харкова. У місті орієнтир – станція метро «Площа конституції», а потім по Університетській до бібліотечного корпусу.

Виктория Шовчко

Переглянути розташування Бібліотека Харківського університету на мапі

Обговорити статтю в спільноті