Україна і Туреччина – вічні друзі і вічні вороги, з тієї давньої пори як зачатки їхньої державності з’явилися на білий світ. Зі змінним успіхом країни воювали одна з одною і створювали «вічні союзи» проти Московії та Польщі в різних їхніх іпостасях. Причому кожного разу після війни на чужій території залишалися сотні, якщо не тисячі полонених противника. Так тривало століттями…
Внаслідок всіх цих перепитій в казематах, в тому числі Золочівського замку, завжди була деяка кількість «ясиркників», яких влада використовувала на свій розсуд в основному для ремонту оборонних споруд і відбудови після воєн міських кварталів. Деякі з них для полегшення свого становища і своїх сімей приймали християнство.
Було це в ті далекі часи, коли Угорщина переживала пік свого розквіту, а османські султани правили бал на східне-європейських землях. Два настільки гордих і сильних противника рано чи пізно повинні були зійтися в очному бою, щоб визначити хто сильніший, хоча легенда і називає дві різні пари ватажків сторін Матьяш I Корвін – Мехмед II Фетіх та Фердинанд I – Сулейман I Пишний.
Два непримиренні вороги зійшлися по різних сторонах Дунаю, не наважуючись форсувати річку в побоюваннях бути знищеними під час переправи. Тривалу бездіяльність обох сторін порушив турецький султан, запропонувавши через посланника замість кровопролитного бою визначити переможця війни через силове змагання угорського і турецького воїнів.
Його неординарна роль у долі України нівелюється противниками, чому значною мірою посприяли його служба в польському війську, участь в поході проти козаків і щедрі нагороди від Яна-Казимира замість втраченого гетьманства, і перебільшується прихильниками, які перебільшують роль періоду його дворічного правління для становлення міжнародних дипломатичних зв’язків у спробі дистанціюватися від Московії.
Випускник Києво-Могилянки, шляхтич по крові, Іван Виговський сам вибрав сторону в українсько-польському протистоянні 1648-го, але доля розпорядилася інакше – татарський полон під Жовтими Водами назавжди змінив його світогляд і координати цінностей, коли Богдан Хмельницький не пошкодував грошей на його викуп. Гетьман не залишив свого протеже і після звільнення, доручивши завідувати своєю канцелярією.
Національний одяг – це символ гордості самоідентифікації людей, об’єднаних однією історією. Він неповторна як інтонація оборотів рідної мови, які можна лише увібрати з молоком матері, але не завчити механічно. Тим більше коли на створення одного шедевру йдуть довгі-довгі години, дні, місяці.
Українські традиції вишивки на одязі історики вбачають в перших стежках, що скріпляли частини шкур перших людей. Хоча фактично підтвердженим на підставі археологічних знахідок в скіфських курганах і опису їхнього одягу Геродотом можна вік вишиванки оцінюється десь приблизно в дві з половиною тисячі років. Причому елементи орнаменту кочівників зустрічалися аж до XХ століття.
«Іванна» повинна була стати черговим шедевром радянської атеїстичної пропаганди, за фактом такою і стала – лідер кінопрокату 1960-ого, п’ятдесят мільйонів перегляд за рік і звання лауреата Всесоюзного кінофестивалю в Мінську (друга премія). Команда режисера Віктора Івченка насолоджувалася безсумнівним успіхом, не дивлячись на заборону прокату в Польщі. А потім в життя режисера з «легкої» руки письменника Миколи Бажана з’явилася вирізка з італійського журналу «Чивільта католика» видавництва Ватикану, в якій було опубліковано спеціальне послання папи Іоанна XXIII з анафемою на фільм.
Не дивлячись на приховування даного безпрецедентного в історії кінематографа факту від знімальної групи (в союзі з його залізною завісою це було зробити легко), дуже скоро почалася низка трагедій з причетними до створення «Іванни» та їхніми близькими…
Незаперечним є історичний факт того, що під час Північної війни 1700 – 1721 років в колишньої резиденції польського короля Яна III Собеського чотири місяці перебував московський цар Петро I, відомий в широких колах своєю любов’ю до пиятики і активним привчанням до парів зеленого змія свого оточення. Саме він і породив безліч домислів і легенд жолкевської історії.
Найпопулярніша з них пов’язує ім’я правителя з походженням назви місцевої річки Свиня – нібито в один з днів московський венценосець був настільки п’яний (в народі «як свиня»), що впав в її воду, назавжди зв’язавши своє ім’я з блакитною стрічкою Жовкви. Хоча існує більш лояльний до російського царя варіант, згідно якого не він, а його права рука, граф Олександр Меньшиков, став жертвою зеленого змія і впав в українську річку, на що Петро обізвав його його «Свиня!».
Чорне золото Донбасу, за кожним грамом якого стоять життя і здоров’я тисяч людей. Його ціна була настільки високою не без бездіяльності влади, для якої негайний прибуток виявився важливішим за людський фактор в перспективі, а тому шахти довгих півтора століття фактично працювали в техніко-ергономічних умовах свого заснування в середині XIX століття.
Поступовий прогрес вуглевидобутку з переходом до електричної подачі повітря і вибухобезпечні лампи Деві «Бог в поміч» був зупинений після встановлення більшовицького режиму в 1920-х, який діяв під красивими гаслами «землю-селянам, заводи – робітникам», а за фактом націоналізував всю приватну власність і знецінивши людське життя в нуль.