Якір середньої освіти в місті вольної вольниці, як наочне втілення спадковості поколінь українців — споконвічних господарів на своїй землі в прагненні перемоги творення над хаосом, знань над невіглаством в визнанні прогресу в якості єдиного можливого руху вперед.
Взірець витонченої класики з його простотою ліній та маленьких архітектурних штрихів, що в поєднані створюють нетлінні шедеври, пам’ять про які живе в віках, протистоячи всім намаганням світового Хаосу поглинути та стерти її назавжди.
Велична міська брама під захистом вісниці-Іриди, як ментальний переддвер’я вишукано-аристократичної перлини Буковини гідної корони самого короля.
Данина пам’яті могутній імперії, який вже більше століття не снує, та талановитим зодчим, що вписали своє ім’я золотими буквами на сторінки історії архітектури в якості останніх адептів віденської сецесії.
Архітектурний гігант монументалізму, яких похоронив під своїм бетонним саркофагом ті світлі спогади безтурботного маріупольського життя початку ХХ століття, коли міськими вулицями їздили фіакри, заводчани отримували гідну зарплатню, а горизонт був білим від суден на рейді.
Пам’ятник перших радянських п’ятирічок урбанізації, коли турбота про благо народу ще не відійшла на задній план під красивими гаслами із нульовим змістом та практичним застосуванням.
Найреспектабельніші апартаменти міста для вибагливих і не дуже панів, які пам’ятають імена відомих улюбленців публіки всієї країни та надійно охороняють іхні маленькі та великі таємниці.
Вершитель доль міжнародних угод під затишним дахом гостинного господаря, який протягом десятиліть працював на благо та розвиток Маріуполя та його мешканців, хоча і був вихідцем з далекого Апеннінського півострову.
Його історія починалась казкою в яскравих барвах великого саду та запаморочливому запаху тютюну з павичами на внутрішньому дворі під розмірений стукіт теслярського інструменту.
Пошарпана часом велична архітектурна перлина, що колись першою зустрічала гостей міста в гирлі Кальміусу з боку великої землі.
Декорове оформлення в передбаченні нещасливої долі, що іноді малює майбутнє на віки вперед краще, ніж будь-який астролог.
Люті жахи під благородною личиною вишуканих фасадів, червоні від крові безвинних жертв, як колір їхніх стін, безжальні та байдужі, як погляд кам’яних гаргуйлів, що пильнують їхній центральний вхід.
Матеріальне свідчення існування легенди, яка крізь століття виринула з темряви небуття завдяки підприємницькій ініціативі та небайдужості однієї маріупольської сім’ї, що вдихнула в неї нове життя та змусила працювати людську уяву.
Майстерно сплетене мереживо давньої таємниці в красивій обгортці сучасності, що так зачаровує та приваблює вразливих дітей ХХI століття.
Світоч знань для маріупольських містянок кінця XIX століття, як перший реальний крок до справжньої цивілізації з її демократичними цінностями і рівністю всіх перед законом та людьми, не залежно від статі, раси, віросповідання.
Якір творення, який утримував місто в гирлі Кальміусу в найважчі моменти його існування, щоб серед зла та відчаю слугувати промінцем надії, що колись все зімнеться на краще.
Храм вдячного удатного маріупольського комерсанта на славу богу торгівлі Гермесу, де молитвами слугував дзвін золотих монет, а рутикопотискання – присяганням на вічну відданість та служіння.
Бережений крізь полум’я війн, свавілля тимчасових правителів та байдужість людську двома кам’яними ликами на фасаді вічних духів-покровителей бізнес-інтересів один з пересічних міських обивателів із багатою історією під муаровим пилом століть.
Сакральне місце, котре століттями відбивало ритм франківського буття, змінюючи своє обличчя в догоду моді і лишаючись актуальним у всі часи, щоб місто продовжувало свій шлях крізь терни української історії.
Вартовий мирного існування Франківська, який з честю та гідністю виконував свої функції протягом століть, попереджаючи, захищаючи, прикрашаючи та надихаючи.