Один з багатьох, він по-своєму унікальний загадковістю своєї історії, в якій напівнатяків більше, ніж фактів, а імена і зовсім відсутні, що перетворює його в напівпримару адже історія – це і є персоналія архітектурна чи людська.
А сам півторастолітній красень не зважаючи на це і зараз, на зорі третього тисячоліття, виблискує променями впевненості стриманої гідності та лиску, чаруючи пересічних та гостей буковинської столиці.
Один з найрозкішніших закладів дозвілля буковинського краю за Австро-Угорщини, який не тільки зміг пронести свою високу місію крізь час, а й не втратив своє реноме, попри всі намагання людини розчинити його в сірій буденності пересічності.
Архітектурна вишуканість моменту, яку рука майстра змогла зловити та приборкати, щоб назавжди залишити для нащадків в кам’яних шатах одного об’єкту.
Довгоочікувана виплекана тисячами перлина сакрального зодчества, на яку громада великої Австро-Угорської імперії збирала по крихтах, щоби вірменське серце буковинської столиці не припинило своє биття.
Птах-фенікс, якому після десятиліть забуття вистачило сил відродився в колишньому вигляді, стряхнувши радянський морок з кінчиків пір’їв своїх незримих крил, щоб стати одним з символів нової генерації духовності та просвіти.
Прекрасний вид на центральну площу серця Буковини, який залишається таким з моменту своєї побудови ось вже багато десятків років, не дивлячись на всі історичні буревії минулого століття з їхніми нищівними війнами та змінами підданства.
Цікава перлина прикарпатської столиці, бокові фасади якої декоровані з палацевою пишністю, в той час як центральний – лише їхнє скромне віддзеркалення, хоча це лише оманлива ілюзорна складова, яка перемикала увагу з середини назовні м’якими акцентами.
Одна з найпишніших архітектурних діамантів буковинської столиці, залишений у спадок імперією, яка вже століття яка пішла у небуття, прихопивши разом із собою золоту еру розквіту Прикарпаття.
Той, хто чарує і закохує у себе вишуканістю форми та продуманістю дрібних родзинок декору, щоб залишитися в пам’яті та душі назавжди.
Унікальна найсамобутніша перлина адміністративної забудови австрійського періоду, вишукані шати якої при посередності форм недарма закріпили за нею славу Чернівецького Олімпу.
Чудернацьке переродження від покірного служителя користі комерційних інтересів до абсолютно альтруїстичного осередку зберігача української історії та культури для прийдешніх поколінь.
Легка урочиста будівля вже друге століття прикрашаюча розу двох найфешенебільніших міських вулиць, яка весь час свого існування, не дивлячись на зміну епох і поколінь, була центром місцевого світського життя.
Центр тяжіння чернівецького дозвілля зі своїми затишними залами, які за півтора століття увібрали в себе аромат сотен тисяч філіжанок кави замішаних на довірчих бесідах під солодко-тягучі тістечка.
Бароково-рокайлова розкіш під легкою патиною австрійського лиску, як втілення витонченого смаку та щедрості суспільства, в якому творення та розвиток через освіту і культуру стояли на першому місті.
Культурне серце буковинської столиці, яке змушує пульсувати кров життя та прогресу по артеріях всього краю, попри намагання чергової влади перекроїти українську національну ідентичність під себе.
Четвертий стовп українства буковинській землі, на який спиралася корінна громада за часів, коли повернення державної незалежності видавалося цілковитою примарою, а тиск на неї чинився з усіх боків.
Одна з чисельних перлин розкішного чернівецького архітектурного скарбу, який лишила по собі імперія, що вже не існує на світи значно довше, ніж їй відміряв витівник-Час.
Оповита власним садом витончена перлина, як частка цілого і в той же відокремлена від нього, щоб дарувати радість всім бажаючим від дотику до прекрасного.
Останній промінь цивілізації перед пітьмою війни та півстолітньою радянської окупації як взірець витонченого смаку та досконалості архітектурних форм на фоні сірої буденності московського несмаку.