Дві душі і одна сутність, яка сконцентрувала під своїм крилом їх давню мудрість століть, щоб жити і змінюватися разом із містом її оточуючим.
Маленький храм ізюмської душі, де творення і доброта правлять бал, де завжди живе надія, де кожен знаходить те, що дає сили жити з гордо піднятою головою і гідністю українця.
Заступниця і покровителька української землі тричі втрачена і тричі дивом знайдена для того, щоб у вільній душі народу завжди залишалася надія на порятунок.
Данина сучасності стародавньої мудрості закутий в срібні обладунки часу з сумними, всерозуміючими очима Богородиці.
Останній подих святої обителі, яку поглинули людська байдужість і безжалісний час, зберігши легенди про її чудеса і надію на силу віри крізь усі випробування земного проведіння.
Сивий дід, перед очима якого за століття незліченні бурі намагалися стерти з лиця землі Україну, а він так само спокійно дивиться на слобожанські простори з вірою і надією в кращу долю для рідної землі.
Православне серце Чугува, яке у різних образах б’ється ось уже чотириста років в унісон з пульсом української землі то стихаючи, то пришвичуючись щоб на зорі третього тисячоліття стати біля витоків нової української духовності.
Величний пам’ятник класицизму на головній площі слобожанського військового містечка, як головна надихаюча і зміцнуюча сила на ратний подвиг в ім’я свободи і незалежності рідної землі.
Його літопис – це історія Люботина в мініатюрі з усіма її злетами і падіннями, вірою і зрадою, війнами і миром.
Храм як серце міста на Мерефі, що б’ється не дивлячись на всі столітні потуги східного сусіда назавжди зупинити пульс української національної самоідентифікації, якими б режимами він не переривався і скільки б справжніх житті не занапастив.
Двічі народжений із протистояння та інтриг в ім’я того, хто був його ідейним натхненником і не дожив до втілення своєї мрії в життя.
Багата і насичена подіями історія перших кроків по цій грішній землі і звичайна доля покинутого на розтерзання бездушному атеїзму улюбленого дітища.
Духовна спадкоємиця древньої святині, побудована в інший час, за сучасним проектом, освячена під новим ім’ям, але зі збереженою душею поколінь пращурів.
Давня передісторія довше, ніж сучасна історія, як буває у справжніх святинь після сімдесяти років правління нещадного атеїзму на християнській землі.
Остання збережена перлина з колись розкішного намиста храмової архітектури Краснокутська, що вистояла крізь два століття нескінченних московських воєн і гонінь.
Тричі воскресла но волі небес з попелу століть, куди скинули її людські непомірні владолюбство, жадібність та амбіції, щоб тріумфувати праведністю над гріхом і добром над злом.
Одна з самобутніх перлин у намисті храмового зодчества Харківщини, яка ось уже третє століття радує око і гріє душу своїх парафіян, щоб вдихнути в них чистоту, доброту і любов.
Той, що вистояв і допоміг вижити в годинник вселенських катастроф і червоного терору, за що був покараний безбожниками і відроджений праведниками.
Єдина збережена з колись розкішного намиста храмова перлина стародавнього селища на березі Вільховатки як доказ можливості успішному супротиву безжальному часові та злій людській волі.
Століттями бережена рукою Бога серед розв’язаних московськими божевільними кривавих воєн та атеїстичних гонінь витончена святиня, в надрах якої до цих пір зберігається маленьке рукотворне диво.