Історія

Два селища в долині річки Вільхуватка під одним ім’ям з відзнакою лише в тимчасовій приставці, між якими не набереться і п’яти кілометрів, а різниця у віці не перевищує і трьох років, ось уже четверте століття йдуть по цьому життю пліч о пліч крізь усі негаразди приготовані долею українській землі.

Початок їх літопису пов’язан з призначенням полковником Харківського слобідського козацького полку Григорія Єрофійовича Донець-Захаржевського ( – 1693) та будівництвом Муравської лінії укріплень – саме після цих двох подій селища, які під своїми назвами між іншим згадувалися в документах без прив’язки до місцевості ще за століття до того, входять в документальні хроніки. Тому 1675 рік лише умовно можна назвати датою заснування Нової Водолаги.

При цьому в описі на виконання указу за підписом московського царя Олексія III Михайловича (1661 – 1682) вже тоді на території розташованого в Дикому Полі острогу (174 сажнів х 165 сажнів) під захистом валів з залізистого піску та декількох гармат на притоці Мжі існував полковницький будинок Григорія Донця, а біля нього – дерев’яна церква в ім’я Воскресіння Господнього, котра офіційно вважається родоначальницею православ’я на цій землі.

Похід запорожців на чолі з гетьманом Пилипом Орликом (1672 – 1742) проти московитів в Україні для Нової Водолаги закінчився повним руйнуванням, а її церква розтанула в димних клубах згарища лютого 1711 року. Так що зводити її довелося від фундаменту і пішло на це два роки (освячення відбулося в 1713-ому).

Швидкий розквіт під рукою талановитих господарників та вдале місце розташування селища забезпечили йому бурхливий розвиток, обов’язковим супутником якого в ті часи було збільшення кількості храмів та початкових освітніх установ при них. Так станом на 1750 рік тут налічувалося три храми (Воскресенський, Миколаївський і Преображенський), дві церковно-парафіяльні школи при них та латинське училище на на безпеченні місцевої громади.

Причому нова (хоча в реєстрі її майна значиться статут від 1713 року) святиня на честь Преображення Господнього виявилася в самому центрі динамічнозростаючого села, що стало однією з причин перебудови її в камені. На цю богоугодну справу в 1821 році від влади було отримано вищу згоду, підтверджену грамотою. Стараннями великої кількості парафіян, серед яких особливо виділялися завзята праця священика Федіра Леницького, губернського секретаря Аврамія Матвєєва та церковного старости Андрія Песоцького, через десятиліття кам’яна Преображенська церква була освячена.

На цьому покровителі не завершили облаштування свого улюбленого дітища – за чверть століття тільки великі пожертви від селян А. Песоцького, А. Тесленко та І. Онацького склали в грошовому еквіваленті дві з половиною тисячі рублів сріблом. Крім того в реєстрі його майна значилися мощі зім’ятого Мартирія та цінні книги: статут (1713); напрестольне Євангеліє (1 744), молитовник про перемогу над ворогами (1742), тріодь кольорова (1745).

У 1884 році, коли чисельність парафіян святині досягла тисячі осіб, храмовий комплекс пережив масштабну реконструкцію, в ході якої його периметр був обнесений цегляною огорожею з однопрогоновою арковою брамою з пам’ятною датою реконструкції на вершині.

Мир і спокій православної Нової Водолги закінчився разом з початком бойових дій Першої світової війни 1914 – 1918 років, на хвилі якої владу на східноукраїнських землях захопили криваві ради. Їх божевільна атеїстична політика, в топці якої зникли сотні унікальних архітектурних шедеврів сакрального зодчества, в 1920-х почала свій наступ і на слобожанські землі: спочатку було реквізовано все більш-менш цінне церковне майно Преображенської церкви, а після півтора десятка років відчайдушного опору пастви в середині 1930-х її і зовсім закрили.

Сама будівлю було засуджено до знищення в 1937-ому, але випадок в особі місцевих активістів, що виклопотали у партійної еліти життя для нього, не дав здійснитися святотатству. Так що в передвоєнні роки святиню в «кращих» традиціях комуністів пристосували під зерносховище.

Під час німецької окупації 1941 – 1943 часів Другої світової війни храм в самому серці селища, як єдиний вцілілий, відновив виконання своєї богоугодним місії для підтримки своєї пастви в найчорніші її дні, але мирні повоєнні радянські роки знову приносять йому забуття на довгих двадцять років (закритий в 1952-ому).

І хоча заборона на відновлення богослужінь під тиском місцевих жителів неофіційно було знято в 1971-ому, ще два десятиліття громада діяла на напівлегальній основі. Лише довгоочікуваний світанок української державності 1991 року приніс Нововодолазьким храмовим стінам офіційний статус невід’ємної частини православної церкви, в якості якої він діє і донині.

Архітектура

Хрестово-купольна однонавова споруда Преображенської церкви з одноярусною дзвіницею над нартексом, що розташована на бічній вулиці поруч з центральною площею селища, є одним з яскравих представників класичної архітектури, відмінною рисою якого служать стриманість використаних архітектурних елементів.

Так завдяки різнооб’ємним основним елементам конструкції загальний силует виглядає химерним, а вдале поєднання скромних лопаток та архивольтів аркових прорізів ненав’язливо підкреслює кожну з окремих частин будівлі. Що стосується співвідношення невисокої дзвіниці, то вона, завдяки своєму шоломоподібному як і на основному куполі завершенню, добре відтіняє високий барабан з безліччю арок світлових вікон останнього, концентруючи на ному візуальний акцент.

З внутрішнього декору храму варто відзначити тонкий розпис сферичного зводу, сюжет на релігійні теми в дзеркалах стін, лик Спасителя в аркової ніші над входом до нефу, зображення святих в міжвіконному просторі світлового барабану та розетки вівтарної частини.

Пам’ятки

Головною ж храмовою перлиною служить збереженний п’ятиярусний дерев’яний різьблений іконостас з потемнілими від часу старими іконами, всю сакральну силу яких підкреслює біле з золотою обрамлення та витіюватий малюнок рослинного орнаменту. Серед полотен, згідно з місцевої легенди, є і твори видатного майстра святих ликів Борисенко, а найбільш шанованої служить ікона Іоасафа Білгородського.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Харківська обл., смт Нова Водолага, вул. Кооперативна, 2.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі М29 (Е105) (Харків – Сімферополь) або М18 (Харків – Ялта) до повороту на Нову Водолагу. Далі по пр. 40-років Перемоги до перехрестя з вул. Кооперативній (центр), на якому розташований головний храм селища.

Громадським транспортом з Харкова до автовокзалу Нової Водолаги, поруч з яким розташована Преображенська церква.