Стародавня святиня під прапором благородної місії овіяної славою аскетизму і благочестя, яка, як птах Фенікс, повставала з попелу забуття, ведена рукою Господа.
Притулок світлих душ під крилом могутніх правителів, століттями зберігає місто на березі Гнізни серед звивистих шляхів Медоборів.
Загублена в лабіринті старих вулиць українського міста перлина в стилі бароко, за якою стоїть історія про велику трагедію жертв релігійного протистоянні і тих, хто допомагав своєю милістю місту повертатися до нормального життя.
Один зі свідків прикладів жертовності і меценатства, які зберігають імена навічно на пожовклих сторінках літописів.
Символ православного Вишнівця, під прапором якого сторіччями здійснювалися найблагородніші вчинки цієї землі.
Хранитель пам’яті про сім’ю, що дала так багато українському народу і зникла в потоці безжального часу, залишивши по собі немеркнучу овіяну легендами славу.
Він був народжений у вогняному вирі бойових дій війни, щоб на століття стати опорою для католицької пастви Вишнівця.
Майже втрачена духовна спадщина, в стінах якої закарбувалось відлуння всіх радісних і трагічних подій поселення протягом трьох століть.
Народний храм біля підніжжя чудового палацу, який повстав з попелу століть під іншим ім’ям, але все так само оповитий любов’ю своєї пастви.
Крихке творіння дерев’яного зодчества в чаруючей вишуканості простоти своїх стін здатне протистояти бурям двох світових воєн і жорстокості атеїзму цілої держави.
Чотири сторіччя на сторожі душевного миру і спокою бережанської пастви на передовій боротьби за свободу і незалежність рідної землі.
Міцні могутні стіни за оборонним муром покликані захистити тендітну сутність Божої іскри перед суєтністю буття.
Зберігач святих дарів та ікони-захисниці бережанських земель, які пройшли разом з містом важкий шлях століть війн, революцій і терору.
Християнське серце перлини на березі річки Золота Липа, яке б’ється в унісон з пульсом життя галицьких земель.
Стародавня святиня зниклої громади як пам’ятник крихткої суєтність буття і всемогутністі великого Хроноса.
Скромний хранитель одного з шматочків історії химерної мозаїки життя вірменського народу, якими так багата українська земля.
Храм, який пройшов шлях від притулку праведників до світоча нового життя тисяч заблукалих юних душ.
Соторож міста на високому пагорбі, що не втратив своєї архітектурної унікальності в епоху вселенського руйнування.
Хранителька душі роду Сенявських, що втратила свій головний скарб як пам’ять про тих, кому Бережани зобов’язані своїм існуванням.
Барокова красуня прихована під пеленою вікового забуття, яка одного разу прокинеться від сну, щоб осяяти древню твердиню світлом надії і подарувати віру в майбутній день.