Монастир бернардинів у Збаражі

Історія

Центральний фасад монастиря у Збаражі Центральний фасад

Кам’яний хрест і пам’ятна табличка – от і все що залишилося від колишньої величі першого дерев’яного монастиря Бернардинів на горі Виноград в Старому Збаражі (нині село Залужжя), який був споруджений в 1627 році за підтримки Юрія Збаразького (1573 – 1631) з благословення провінціала Луцької єпархії Львівській метрополії Юрія Годзішевьского. Адже вже два десятиліття після заснування його до тла разом з містом спалили війська Максима Кривоноса під час козацького повстання 1648 – 1657 років.

Кам’яна ж обитель братів ордена святого Бернардина з Сени була закладена в безпосередній близькості від нового замку навесні 1628-ого, що було продиктовано відсутністю вільного місця в старому і розбудовою молодого міста. Їхні стіни росли як два брата близнюка ведені досвідченою рукою визнаних майстрів зодчества свого часу Генріха ван Пейна і Андреа дель Аква, чому чимало сприяв фундаційний акт князя Юрія затверджений луцьким єпископом Богуславом Радошевським.

При цьому будівництво, не дивлячись на те, що грунт під майбутнім монастирем являв собою непрохідну трясовину, а оплот віри і замок мали бути з’єднані підземним ходом, велося доволі споро. Йому не завадила і раптова смерть Збаразького власника на бенкеті на честь закінчення будівництва твердині 12 лютого 1631 року, адже новий господар цих земель Януш Корибут Вишневецький (1564 – 1637) не тільки підтвердив попередню фундацію, а й заснував нову в дві тисячі злотих строком на десять років.

Південний корпус збаразького монастиря бернардинів Південний корпус монастиря бернардинів у Збаражі

Так вже восени 1634 року в стіни, що ще пахли свіжеспиленим деревом, перебралася перші десять членів монастирської братії, яка через три роки під час освячення костелу святого Антонія нарешті отримала канонічне освячення з титулом формального конвенту, а 7 травня того ж 1637-го з рук Євгенії Катерини Вишневецької ( 1572 – 1642) провінціал Бонафатій Чеховський прийняв фундаційний акт про подальше будівництво та утримання монастиря.

Так вже через шість років після заснування (1640) комплекс почав перетворюватися в камені. І хоча через всього п’ять років роботи зі зведення бернардинської обителі були закінчені, браття перебралася в свої нові апартаменти лише влітку 1646 року, а останні господарські будівлі були закінчені ще через рік.

Криваві часи козацького повстання під проводом Богдана Хмельницького в 1648 – 1649 роках завдало серйозної шкоди як самому Збаражу, так і його духовній сутності (парафіяльний костел спалено до тла, монастир – розграбований, а братія здебільшого знищена). Це знизило його статус до резиденції аж до повного відновлення як чисельно, так і архітектурно.

Дзвіниця бернардинського монастиря у Збаражі Дзвіниця збаразького бернардинського монастиря

Монастир на довгі десятиліття занурюється в забуття; роботи 1653 і 1670-х лише законсервували збереглися стіни комплексу від подальшого руйнування атмосферними явищами, що було обумовлено відсутністю інтересу з боку власників міста, постійними польсько-турецькими зіткненнями і загальним зубожінням його пастви.

Світанок зайнявся на стінах обителі бернардинів з приходом до влади на збаразьких землях могутнього великого коронного гетьмана краківського каштеляна Юзефа Потоцького (1673 – 1751) і призначенням на посаду настоятеля монастиря отця Шимона Михальського.

Вже в 1723 році господар міста виділяє дві тисячі злотих на реконструкцію монастиря, так що до кінця того ж року останні шість ченців переселяються з кам’яних руїн у новозбудований дерев’яні монастирські будівлі, а наступного року починаються роботи з розбирання залишків оборонного периметра з усіма примикаючими до нього спорудами. Це незабарилося позначитися на статусі комплексу знову визнаного монастирем (1726).

Однак, підготовчі роботи на відновлення бернардинського монастиря розтяглися на довгих два десятиліття, так що до них приступили лише в 1743 році за проектом і під безпосереднім керівництвом Антона Гонца з Кернова на Шлянську. Фундаторами ж його виступали подружжя Станіслава (1698 – 1760) та Гелени ( – 1761) Потоцьких, стараннями яких 13 листопада 1746 року було закінчено будівництво та освячено частину монастирських будівель з метою найшвидшого переселення його мешканців в свої постійні покої.

Господарський корпус північній оборонної стіни збаразького монастирського комплексу Господарський корпус монастиря Збаража

Наприкінці XVIII століття кляштор переживає чергову реконструкцію після всепоглинаючої пожежі 1789 року, що надало йому деякий ренесансний відтінок, який кілька видозмінювався в дусі часу під впливом наступних невеликих ремонтів.

Ще півтора століття аж до приходу на західноукраїнські землі атеїстичної влади країни рад монастир залишався чинним (до 1946 року), провівши свою паству крізь усі бурі і негаразди польських повстань XIX століття і дві світові війни першої половини ХХ.

Лише чотири десятиліття йому довелося перебувати в забутті на задвірках історії, перш ніж повернутися під крило католицької церкви в 1989 році. Так що нині на зорі нового третього тисячоліття монастир бернардинів у самому серці старого міста, обласканий світською (в якості пам’ятки архітектури у складі Національного історико-архітектурного заповідника Збаража) і церковною владою переживає новий етап свого воскресіння з попелу як бувало вже не раз.

Архітектура

Східний келійний корпус бернардинського монастиря у Збаражі Східний келійний корпус монастирського комплексу бернардинів

Первісний периметр монастиря бернардинів був порівнянний з розмірами його головного храму і займав значно меншу ніж нині площу. При цьому зовнішня стіна невеликих розрахованих на два десятки людей келійних корпусів і господарських будівель становили зовнішній оборонний периметр, до якого входила так само і дозорна вежа-дзвіниця.

Зараз комплекс являє собою замкнений чотирикутний периметр (двоповерхові келійні корпусу впритул прибудовані до пресвітера костелу і південної вежі, утворюючи внутрішній дворик розташований уздовж нефа) з оперізувальним оборонним муром, до якого примикають одноповерхові господарські будівлі та дзвіниця в північній частині (раніше тягнулася до ріки Гнізни).

Монастирські корпуси з однобічним розташуванням кімнат коридорного планування перекриті напівциркульними склепіннями на распалубках з’єднані з лівої вежею двоповерховим квадратним прохідним приміщенням з невеликим фігурним фронтоном в західній частині. Під усім простором обителі розташовані підвали з пісковику на вапняному розчині, призначені для поховання братії. З зовнішнього декору варто відзначити членуючі площину стін пілястри на профільованих базах, сандрики та ліпний візерунок у стилі рококо північного фасаду.

Збаразький бернардинський монастирський комплекс Монастир бернардинів Збаража

Розташована в північній частині збаразького комплексу прямокутна двох’ярусна дзвіниця (1746 – 1755) являє собою кам’яну прямокутну в плані (12м х 8м) будову, що примикає бічним фасадом до оперізує оборонної стіни. Її перший ярус колись служив в’їздом на територію монастиря, верхній же відрізняють пілястри, складнопрофільний міжярусний карниз і напівциркульні (нині розтесано в арочні) вікна по одному на коротких, по три на довгих фасадах.

Вінчає споруду домінуючий фронтон двосхилого даху з кам’яною вазою і фігурою святого Флоріана на вершині. Раніше південний фасад дзвіниці був прикрашений затинькованим в 70-хх роках ХХ століття сонячним годинником, а північний – нішею із зображенням святого.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Тернопільська обл., м. Збараж, вул. Незалежності, 8.

Посилання

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е85 (М19) (Сірет – Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк – Ковель – Корбін), повернути в районі Лісок в сторону Збаража, де прямувати по вул. Грушевського; або трасі Р43 (Тернопіль – Ланівці), а далі по місту вздовж вул. В’ячеслава Чорновола до монастиря бернардинів.

Громадським транспортом з Тернополя до Збаража або в напрямку Кременця до повороту на Збараж (від повороту до зупинки міських маршрутних таксі 15 хвилин ходу), а потім на громадським транспортом до пл. Івана Франка, де розташований монастирський комплекс.

Виктория Шовчко