Історія
Лише ревному католицькому завзяттю господаря тутешніх земель князя Єремії Вишневецького (1612 – 1651) зобов’язаний своєю появою на світ монастир Босих кармелітів. Інакше чим ще можна пояснити його будівництво всередині оборонного периметра замку практично біля стін фамільної резиденції цього древнього роду. Звичайно ж, попередньо було отримано дозвіл на цю богоугодну справу з самого Рима в 1644 році.
Отже, самі роботи були розпочаті в 1645 році разом зі спорудженням нового замка на гребені високого пагорба над Горинню, причому, на ряду з монастирськими спорудами почалося будівництво величного костелу Архістратига Михайла, якому надалі судилося стати усипальницею всіх прихильників католицизму цієї сім’ї. І хоча комплекс був практично завершений наприкінці 1640-х, насолодиться розміреним мирним життям під надійним захистом церковної та світської влади чернечій братії довелося недовго…
Друга половина XVII століття стає справжнім випробуванням для Вишнівця та взятого ним під опіку ордену – з початком українського визвольного руху на чолі з Богданом Хмельницьким (1595 – 1657) вони не раз опинялися під ударом: спочатку монастир і замок був захоплений загонами Максима Кривоноса (1648), а потім під час осінньої компанії 1655-го монастир під час облоги твердині був значно зруйнований татарсько-козацькими військами.
Відновлений стараннями Михайла Корибута Вишневецького (1640 – 1673) оплот католицизму ордена Босих кармелітів в 1671-му на наступний рік був звернений на попіл турецькою армією під час чергової хвилі польсько-турецького протистояння на землях Західної України. Настільки ж трагічний рок в 1675-му спіткав і його спорудженого руками монастирської братії дерев’яного послідовника (костел і келійні корпуси), який розділив долю свого покровителя – Вишнівецького замку.
І лише через чверть століття (в 1716-ому) разом з останнім з Вишневецьких Михайлом Сервацієм (1680 – 1744) у спустошене селище на крутому березі річки повертається життя. Заручившись підтримкою архітектора Якуба Бланже, господар маєтку починає відроджувати фамільну резиденцію, а разом з нею і кармелітський монастир, який був закінчений у 1726 році.
Занепад приходить в стіни обителі разом з розквітом XIX століття, коли зниження впливу римської-католицької церкви на колишніх землях Речі Посполитої, спровокований новою австрійською владою, призводить до закриття монастиря в 1832 році і передачу його власності в руки православної церкви, яку мало займало майно в невеликому далекому селищі. На довершення ж нещасть в 1863 році руйнівна пожежа зробила свою чорну справу, залишивши костел та монастирські будівлі в буквальному сенсі «просто неба».
І хоча в 1907-му багатим меценатом П. Демидовим (1879 – 1909) православному духовенству було зроблено вигідну пропозицію з придбання руїн вишнівецького комплексу братства Босих кармелітів для подальшого відновлення в автентичному вигляді, але угода не відбулася через невгамовну жадобу церковних служителів. Замість цього новоствореним комітетом були розпочаті роботи по відродженню храму, хоча результатом їх і стало знищення його колишнього барочного вигляду (зовнішні декоративні елементи були прибрані, а внутрішні інтер’єри приховав шар штукатурки).
Після ревіндикації монастирський комплекс разом з костелом святого Михайла повернувся під крило римської католицької церкви, яка відразу ж з встановленням миру після Першої світової починає відновлення своєї святині. Так що вже в 1926 році в храмі було розпочато богослужіння, а ще через п’ять років в ці стіни повернулася чернеча братія кармелітів на запрошення Луцького єпископа Адольфа Петра Шельонжека (- 1950).
Проте всі надії на відродження святині перекреслила Друга світова війна, коли з окупацією радянськими військами західноукраїнських земель почалося гоніння на церкву в усіх її проявах, хоча всетаки храм і монастир змогли проіснувати ще п’ять років, перш ніж в 1944-му були спалені.
У післявоєнний період келійний і господарські корпуси були відновлені і пристосовані для конторських потреб, а храм, на жаль, був розібраний до основи у зв’язку із складністю і високою вартістю відновлювальних робіт. Так що зараз від колишньої величі комплексу залишилася лише запис на пожовклих сторінках історії та арка в’їзних воріт з одиноким колишнім монастирським корпусом нині пристосованим для навчальних потреб.
Архітектура
Раніше великий комплекс монастиря Босих кармелітів у Вишнівці складався з обрамленого невисокою кованою огорожею з прикрашеною фігуркою св. Яна Непомучского бароковою аркою центрального в’їзду декількох підсобних одноповерхових корпусів, г-подібної келійної будівлі та монументального костелу святого Михайла, останній з яких не зберігся, хоча і був головною перлиною південно-східній частині Підзамче.
Храм являв собою величну будівлю з пісковику з аскетичними чотириярусними симетричними вежами східного фасаду, відмітними ознаками яких був різновеликий обсяг ярусів і лучковий фронтон пресвітера між ними. Центральний же західний його фасад був композиційно створений з трьох візуально пояруснозменьшуваних периметрів в стилі бароко, велика кількість декоративних елементів яких (вазони, фігурки святих, картуш з пам’ятним написом, пілястри, широкі карнизи, аттик з майстерною графікою) створювала ілюзію невагомої легкості масивної конструкції.
Збережені до наших днів позбавлені архітектурних надмірностей монастирські будівлі (двоповерхова під чотирьохсхилим дахом і два одноповерхових господарських корпуси) в аскетичності своєї краси можуть похвалитися лише широкими лиштвами в облицюванні віконних прорізів та профільованим лобовим карнизом.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Тернопільська обл., смт Вишнівець, вул. Замкова.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е85 (М19) (Сірет – Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк – Ковель – Корбін) до Вишнівця, а потім повернути в бік палацового комплексу по вул. Замковій. Колишній монастирський комплекс розташований ліворуч.
Громадським транспортом в напрямку Кременця до Вишнівця. Від автостанції 10-15 хвилин пішого ходу до колишньої кармелітської обителі.