Історія

Потужні фортечні стіни на гребені домінуючої над містом висоти – вимушений стратегічний крок, від якого часом залежала доля міста. І те що стіни ці належали храму були лише осібністю, яка не заважала їм у будь-який момент вступити на войовничий шлях захисту рідної землі від ворога. Тому закладка в 1630-х бережанського костелу на честь небесного покровителя свого чоловіка Миколи Сенявського (- 1636) багатою (одне її придане становило більше одного мільйона злотих) представницею роду Кротоських Урсулою Зофією було досить очікувано.

От тільки смерть засновниці і періодичні військові дії відтягнула момент відкриття храму на цілих півстоліття… Урочистим своїм освяченням він був зобов’язаний вже Миколі Ієронімові Сенявському (1645 – 1683), який будучи власником цих земель присвятив його відкриття місцевим учасникам знаменитої Віденської перемоги польського короля Яна Собеського (1629 – 1696) від 12 вересня того ж року.

Монастирський же комплекс, який почав будується навколо костелу святого Миколая в 1716 році, став останнім даром магнатського роду Сенявських Бережанам, хоча в завершеному вигляді своє творіння останньому його представнику Адаму Миколаю (1666 – 1726) побачити так і не довелося. Закінченням зведення в 1742 році обитель на гребені пагорба була зобов’язана вже його дочці – Марії Софії (1699 – 1777) в заміжжі графині Чарторийський.

Спочатку створений в аскетичному стилі костел відданий в розпорядження братії ордену бернардинів під час закінчення будівництва келійного комплексу (друга половина XVIII століття) набув рис модного на той час стилю пізнього бароко. Своєю популярністю він був зобов’язаний святому Антонію, в день пам’яті якого (30 січня) щорічно сюди збиралися віряни всіх християнських конфесій з усієї округи.

Ще століття горизонт бережанської обителі бернардинів був безхмарним, ознаменований періодом процвітання за підтримки місцевих землевласників, а з настанням ХХ століття на стіни монастиря починає опускатися покривало забуття, посилене бойовими діями Першої світової війни.

Проте, не дивлячись ні на що, монастир продовжував діяти аж до 1939 року, коли землі Західної України були окуповані радянською армією, і нова влада, що не терпла конкуренції контролю над душами і розумом своїх громадян, не почала репресивну політику щодо будь-якої релігійної діяльності. Храм був закритий, а братія опинилася простонеба.

Друга світова перетворила духовний комплекс у школу для «фольксдойче», що стало першим його кроком на шляху просвіти. Потім будуть: інтернат для сиріт (з 1947 року), спеціалізоване профтехучилище для важких підлітків (з 1950-х), виправно-трудова колонія (з 1983-го), яка діє тут і донині, хоча з її назви і зникло слово «трудова». Костел святого Миколая у ході цих перипетій був пристосований спочатку під клуб, потім – для спортивних змагань, що завдало величезної шкоди його унікальному внутрішньому оздобленню.

У 1998 році історична справедливість восторжествувала і промінь греко-католицької віри освятив храмові стіни колишнього монастиря бернардинів у Бережанах – сюди повернулися священики щоб повернути заблудлі душі на шлях істинний.

Колишній костел був заново освячений в 2001 році на цей раз на честь Паулінських мучеників, чиї мощі були перенесені в ці стіни шістьма роками пізніше з далекої польської землі. І хоча він використовується для духовного причастя в основному вихованців та працівників колонії і залишається закритим для широкої публіки, завдяки недільним ранковим службам нині можна побачити цей пам’ятник архітектури власнооч.

Архітектура

Нині комплекс колишнього бернардинського монастиря Бережан, як і на момент закінчення свого будівництва в 1742-му, являє собою прихований за стіною червоної цегли від сторонніх очей оборонний периметр (був північно-західним вузлом міської оборони), що складається з церкви Паулінських мучеників і прибудованого до нього замкненого периметра колишнього монастиря.

Колишній костел св. Миколая – однонавова кам’яна потинькована храмова споруда з профільованими ребрами хрестових склепінь орієнтована по осі схід-захід. Аскетизм його зовнішнього оздоблення дещо пом’якшує лобовій карниз складного профілю, декоративна арка порталу центрально входу, круглі вікна-«троянди» тимпанів трикутних фронтонів і ажурна сигнатурка над двосхилим дахом. Внутрішній ж простір, що носить сліди захоплення пізнім бароко, акцентує увагу високою напівциркульною на пілонах аркою вівтарної частини, багаторазово раскрепованими по вертикалі пілястрами, карнизом великого виносу.

Монастирські корпуси, що примикають до храму з півночі, являють собою замкнений периметр прямокутних двоповерхових будівель під чотирисхилими дахами, що утворюють внутрішній квадратний у плані (бік – 20м) оточений закритою арочною галереєю першого ярусу двір. З відмітних особливостей простоти їхнього оформлення варто відзначити бійниці і лінійні профілюванні сандрики прямокутних вікон другого поверху і хрестові склепіння – першого.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Тернопільська обл., м. Бережани, вул. Костьольна, 1.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е50 (Р05) (Ужгород – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кіровоград – Дніпропетровськ – Донецьк) (по місту йде по вулиці Тернопільській). Потім в північному напрямку повернути на вул. Чорновола / вул. Костьольну, яка виходить до колишнього Бернардинського монастиря.

Громадським транспортом на маршрутних таксі / з-д транспортом зі Львова / Тернополя до Бережан. Далі прямувати по вулицях Привокзальній – Тернопільській – Чорновола – Костьольній до храму св. Миколая (зараз Паулінських мучеників).