Історія

Бережани, як один з великих торгівельних центрів Галицької землі, не могли оминути своєю увагою всюдисущі купці вірменської діаспори, які спочатку навідувались сюди по комерційних справах (перша згадка датована 1686 роком), а потім і осідаючи на постійне місце проживання після визнання міста гідним своєї уваги.

Там де з’являється громада, незабаром будується хоча б невеликий храм конфесії нею сповідуваної. Цей середньовічний закон не минув і поселення на берегах Золотої Липи – збереглися відомості про те, що вже в 1710-му на утримання дерев’яної вірменської церкви тодішній власник цих земель Адам Миколай (1666 -1726) з роду Сенявських виділив триста злотих, що дозволило не тільки утримувати священика, але і замислитися про створення школи при ній.

А вже через три десятиліття, зважаючи на значно збільшену чисельність пастви, постало нагальне питання про будівництво належного кам’яного храму. Світочем цієї ідеї став Діодат Горбач, стирання якого господар Бережан Август Олександр Чарторийський (1697 – 1782) не тільки підтримав цю ідею, але й наказав виділити будівельний матеріал зі своєї камінярні.

Будівля зберігача вірменської духовності зводилася вісімнадцять років і була урочисто освячено в 1764 році на честь святого Григорія, хоча головний вівтар був присвячений Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії і лише один з бічних – великого просвітителя, а інший – св. Анни.

Розпад Речі Посполитої і окупація Австрійськими військами в 1772-му стали для бережанської вірменської громади справжньою катастрофою – активи були переведені у Львів, а виплати церковного утримання – припинені. Негласні гоніння призвели до значного скорочення її чисельності наприкінці XVIII століття.

І хоча в 1791 році Григор’євський храм був освячений вірменським архієпископом Львівським Яковом Тумановичем ( – 1798), існувати йому залишалося лише півтора десятиліття – в 1806-му за розпорядженням австрійської влади він був закритий і задіяний під складські потреби. Ще через рік все його майно реквізовано на користь держави (лише документальний архів залишений на зберігання місцевій католицькій церкві), а в 1810-му будівлю пошкодила пожежа.

Новий етап життя вірменської церкви почав в 1828 році шкільний катехітер Григорій Давидович ( – 1842), який за підтримки нових вірменських заможних жителів міста на березі Золотої Липи і магнатської родини Потоцьких в найкоротші терміни провів ремонт будівлі, так що через три роки вона була освячена архієпископом Львівським Самуїлом Кирилом Стефановичем (1752 – 1858). При цьому фінансування вистачало на утримання священика, органіста і ряду допоміжних службовців в кількості трьох осіб.

Вірменської церкви доля дарувала тільки кращих, і після низки змінюваних один одного священнослужителів на її горизонті в 1908-му з’являється той, хто відродить її колишню велич і красу – Ігнатій Следзевський через два роки після свого призначення в Бережани починає масштабну реконструкцію світоча громади. У ході робіт для оформлення фасадної ніші був залучений на той момент студент Краківської академії мистецтв Едвард Ридз-Смігли (1886 – 1941). Однак зображення Богородиці не задовольнило високе духовенство і було перемальовано.

Період між двома світовими війнами ХХ століття пройшов для храму у відносному спокої – парафія поступово збільшувалася (її вплив поширювався на прилеглі повіти Польської республіки), що зумовило зростання його добробуту; проведено черговий ремонт (1927 рік). Але затишшя тривало недовго …

Гримнув 1939 і радянська окупація західноукраїнських земель. Відвернена бойовими діями нова атеїстична влада дала можливість існувати приходу аж до переможного 1945-го, коли його останній священик Казимир Ромашкан був заарештований і засуджений за «антидержавну діяльність», а він сам фактично припинив своє існування.

Весь час радянського правління, не дивлячись на високу історико-архітектурну цінність, бережанская вірменська церква перебувала в запустінні, що часом переривалося складським шумом. Лише в 1990-х після здобуття Україною незалежності в її стінах ненадовго з’явилося промінь християнської віри, коли будівля була передана в користування церкви Святої Трійці.

Однак, коштів у троїцького приходу на відновлення не вистачало і бити тривогу по-поводу сакральної перлини почали вже історики, стараннями яких у 2004 році храм увійшов до складу Державного історико-архітектурного заповідника м. Бережани, у керуванні якого він знаходиться і зараз.

Архітектура

Побудована з блоків білого пісковика складена з квадратного (бік – 14м) під двосхилим дахом нефа і неглибокої прямокутної (8м х 5м) апсиди із західного боку вірменська церква Бережан побудована як оборонний об’єкт, про що явно свідчать товсті стіни практично позбавлені декорового оформлення, високо підняті над землею глибокі аркові ніші парних вікон бічних фасадів, залишки оперізувального периметру фортечної стіни з трипілонною арковою дзвіницею в північно-східному куті.

Аскетичну зовнішню красу храму вигідно підкреслюють декоративна башточка-сигнатурка над нефом, пілястри тосканського ордеру центрального фасаду, трикутний фронтон з глухою арочною нішею, що зберігає сліди зображення Богородиці (спочатку святого Григорія Просвітителя), широкий лобовий карниз і декоративні скульптурні щипці по кутах фронтону.

У внутрішньому оздобленні сакральної споруди після всіх років забуття збереглися п’ять рельєфних зображень святих (Домініка, Йосипа, Миколи, Станіслава, Франциска), а так само фрагментарно настінний живопис у віконних нішах, арці вівтарної частини, хрестоподібних склепіннях.

3. Додаткова інформація

Адреса: Україна, Тернопільська обл., м. Бережани, вул. Вірменська, 6.

Посилання

• Геральдика. Герб Потоцьких Пилява

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е50 (Р05) (Ужгород – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кіровоград – Дніпропетровськ – Донецьк) (по місту – вул. Тернопільська), потім повернути на вул. Вірменську, де розташований храм.

Громадським транспортом на маршрутних таксі або залізничним транспортом зі Львова / Тернополя до Бережан. Від станції прямувати по вулицях Привокзальній – Тернопільській – Вірменської до церкви.