Історія
Хто б міг подумати, що всього через тринадцять років на місці невеликого села, перша згадка про яке відноситься до 1570 року, з’явиться великий обдарований привілеями Збаразьких князів торгівельно-ремісничий центр з двома церквами, а після руйнівного татарської навали 1598 року – і зовсім перетвориться на розкішну укріплену магнатську резиденцію.
Так в новій якості місто, що отримало ім’я своїх благодійників, швидко розвивалося і незабаром (до середини XVII сторіччя) придбало всі ознаки притаманні своєму високому статусу: замкові стіни, потужні кам’яні куртини, земляні вали, високі дерев’яні вежі, частокіл і глибокий водяний рів по периметру. В середині ж самостійними вузлами оборони були монастир бернардинів, Успенська та Вознесенська церкви.
Бурхлива друга половина XVII століть з її народними повстаннями, польсько-турецькими війнами і татарськими набігами залишили на збаразьких храмових стінах, розташованих поряд із синагогою на березі невеликого струмка впадаючого в річку Гнізну, свої незагойні рани за свідченням запису від 1700 року, а чисельність православної парафії значно скоротилася. Це призвело Успенську церкву до забуття.
Перехід приватного міста у володіння могутнього польського роду Потоцьких на початку XVIII століть стає для православних вірян новим важким випробуванням, коли за наказом Йосипа (1673 – 1751) всім їм належало перейти в унію, а їхня відроджена на колишньому місці в 1755 – 1758 роках святиня стає філіальною церквою Збаража освяченою на честь Успіння Пресвятої Богородиці.
Опіка над храмом була доручена священикам Воскресенського храму, які на довгі роки стали його ангелами-охоронцями, навіть коли австрійський імператор Йосиф II (1741 -1790) ліквідував церковні володіння на всій території колишньої Речі Посполитої, що перейшла під юрисдикцію Священної Римської імперії.
У наступному XIX сторіччі церква Успіння з двоярусною дзвіницею, що зафіксовано в кадастровій карті міста 1830 року, зазнає ряд перебудов, в ході якої на місці дзвіниці з’являється будівля парафіяльного будинку (план міста 1899 року).
Перша світова війна 1914 – 1918 років не обійшла стороною цей оплот віри – він отримав значні пошкодження, але завдяки зниженню політичного тиску в питаннях вари після відновлення на західноукраїнських землях влада польської республіки, храм у міжвоєнний період пережив коротку епоху свого відродження, а його парафіяльний будинок з 1926 по 1929 року використано в якості читального залу Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Григоровича Шевченка.
Так відновлення світоча християнства було пов’язано з невгамовною енергією і ініціативністю отця Боліновского, завдяки старанням якого в 1930-ті не тільки сама церква Успіння Пресвятої Богородиці була повністю відновлена, та поруч з парафіяльним будинком з’явилася трипілонна дзвіниця, що стала частиною нової кам’яної огорожі, а й обзавівся сучасним благом цивілізації у вигляді електрики.
Після Другої світової (1963 рік) в рамках атеїстичної політики країни рад храм було закрито, але, по щастю, він уникнув долі багатьох своїх братів по нещастю, відкараскувався лише знищенням церковних дзвонів і знущанням над іконостасом, коли святиня була пристосована під склад.
Настільки жалюгідне існування церква в центрі старого Збаража тягнула півтора десятиліття, поки її стіни не було вирішено переобладнати для експозиції місцевого краєзнавчого музею, який відчинив свої двері перед відвідувачами в 1982 році.
Значно збільшена колекція музейних експонатів в 1989 році була перенесена в тільки-но відновлюваний замок, а ще через рік на храмове подвір’я знову ступила нога священика. Ним став представник Української православної церкви отець Роман Сливко, який 26 серпня того ж року заново освятив церкву як Успенську та почав довгий період повернення її до життя.
Саме з ім’ям батька Романа пов’язано не тільки відродження святині на зорі нового третього тисячоліття, але і поява в цих стінах Тернопільської духовної семінарії ім. Рівноапостольних Кирила і Мефодія, керівником якої він став. Так що нині храм є одним із світочів православ’я збаразької округи, що дає надію і віру тисячам парафіян.
Архітектура
Невелика однонавова однобанна будова Успенської церкви Збаража на колишній Парафіяльному майдані між Бернардинським монастирем і синагогою являє собою прямокутник (17м х 12м) з витягнутою напівкруглою апсидою в східній частині і двома симетричними одноярусними прямокутними з округленими кутами прибудовами на рівні хорів.
Зовнішній витриманий у стилі бароко декор будівлі, не дивлячись на явний оборонний характер (потужні стіни, вікна лише на рівні другого ярусу), складається з пілястр іонічного ордера, що візуально членують площину стін на дзеркала, міжярусних і лобових карнизів складного профілю, витягнутих арок із зображенням святих на центральному фасаді і їх фігуркок з боків від центрального входу та декоративних аркотер домінуючого фронтону із зображенням Богородиці в центрі.
Дзвіниця комплексу спочатку являла собою квадратну в плані двоярусну споруду під чотирьохсхилою з уступом покрівлею, відтінену широкими кутовими пілястрами і арочними віконними прорізами на другому поверсі. У нинішньому вигляді дзвіниця – трипілонне двох’ярусне спорудження під чотирисхилою покрівлею з арочним отвором центрального входу на першому.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Тернопільська обл., м. Збараж, вул. А. Чехова, 1.
Посилання
- Геральдика. Герб Потоцьких Пилява
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е85 (М19) (Сірет – Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк – Ковель – Корбін), повернути в районі Лісок убік Збаража, де прямувати по вул. Грушевського; або трасі Р43 (Тернопіль – Ланівці), а далі по місту по вул. В’ячеслава Чорновола до пл. Івана Франка, де розташована Успенська церква.
Громадським транспортом з Тернополя до Збаража або в напрямку Кременця до повороту на Збараж (від повороту до зупинки міських маршрутних таксі 15 хвилин ходу), а потім на маршрутному таксі до пл. Івана Франка, де знаходиться храм.