Щедрий дарунок єврейській громаді Вінниці від одного з її представників, як наочний доказ благородства души, що не обмежується будь-якими соціальними рамками, якщо живе вона в ім’я найвищої мети.
Вишукана споруда, що пережила час і свій народ, змінивши кілька разів маскування задля виживання, щоб на початку нового тисячоліття бути перетвореною на антагонізм первинній релігійній сутності.
Молодий старець під пильним наглядом століть, які на диво зробили його кращім ніж на зорі існування, адаптувавши під вимоги часу із збереженням первинної витонченої аскетичної краси, як нагадування про бойове минуле.
Історія прекрасного прихована за кам’яною кладкою двохсотлітніх стін, які колись розмежовували два сильних релігійних анклави у їхній одвічний боротьбі за уми і серця українських підданих, хоч вони і опинилися на боці переможених.
Там, де живе милосердя створене людськими руками під захистом небес, щоб людство пам’ятало про шлях який веде до раю через пекло сьогоденної жорстокості через нехтування всіма законами толерантності та добра.
Прихисток стомлених душ на цій грішній землі, як промінь сонця, що пробивається крізь хмари, дарує надію і віру.
Святиня тої, що з’явилася всупереч загальній тенденції, півстоліття виборюючи право на гідне існування в якості повноправного члена українського релігійного суспільства на зорі нового третього тисячоліття.
Переосмислення новітніх архітектурних тенденцій в контексті вічності існування віри, що застигло білим лебедем на березі Південного Бугу в зеленому куточку спокою та рівноваги серед буремності сьогочасного буття.
Вся велич католицької віри застигла на піках готичних шпилів в самому серці старого міста, що пів-тисячоліття надихала та оберігала в різних іпостасях громаду від тимчасових примх долі та підступності правителів.
Білий лебідь храмової архітектури, як символ чистоти духовної та помислів в актуальній вишуканості, над якою не владний час.
Архітектурна вишуканість застигла мурованим пам’ятником вічності на мальовничому березі ставу, як згадка про минуле та напуття для майбутніх поколінь про швидкоплинність буття в покірності могутньому Часу.
Стародавній символ католицького аскетизму у вічній любові та творенні, який встояв попри зникнення тих, для кого він був вимурований, і повернувся під крило віри, пройшовши крізь сім десятиліть очищення атеїстичних гонінь.
Споруда, яка за кілька століть свого існування побувала у багатьох амплуа світоча знань, але позиція на шляху творення та добра для неї весь цей час лишалася непохитною та дороговказівною.
Перлина в класичному стилі, в стінах якої перетнулися дороги віри та просвіти в мирній злагоді на користь майбутнього міста на березі Рову.
Витончена маленька католицька святиня, стіни якої є надійними зберігачами чотирьохсотрічної історії міста з її злітами та падіннями на острові під захистом швидкоплинних вод українських річок.
Барокова розкіш підкреслена легкими мазками сучасного ремонту, які тільки розкривають всю глибину прекрасного задуму невідомого архітектора.
Двісті років православ’я Хмельніка зосереджені в кам’яних стінах невеличкого храму, який пройшов разом з Україною крізь пекло атеїстичної радянської окупації та дві світових війни, щоб зберегти крупиці духовності в серці міста.
Невеличка витончена святиня, яка з волі долі перетворилася на собор в одному з наймальовничіший куточків Вінничини з давньою славною історією.
Католицьке серце Умані в муаровій обгортці з матеріального втілення поцілунку муз, яке надихає та підтримує, не даючи душі розчинитися в сірості будення та байдужості навколишнього світу.
Вічна класика, застигла в величі врівноважених архітектурних акцентів, актуальна у всі часи, за будь-яких правителів, як наріжний камінь, навколо якого бурлить океан нових ідей, народжуючи сучасність.