Єдина збережена сакральна споруда колись великої місцевої громади, яка лише дивом пережила божевілля радянського атеїзму та руйнівні воєнні роки, щоб воскреснути на зорі третього тисячоліття та продовжити сіяти розумне, добре, вічне.
Та що століттями служила однією з дороговказівних зіркою колін Ізраелевих в давньому українському місті при злитті двох річок.
Одна з перлин подільського намиста католицьких святинь, що берегли український край під час буремних століть московської окупації, до останнього б’ючись за право існування духовності серед меркантильного світу людського буття.
Величне серце старого міста, закарбованого в сурові муровані обладунки з легкою претензією на барокову розкіш під захистом небесних сил.
Духовна спадкоємиця тієї першої невідомої святині міста, коли Летичів ще був Ліщиним та не встиг перетнути річку Вовк.
Святий дух застиглий у химерних формах українського бароко, щоб вистояти наперекір всім негодам буремних часів Поділля і розквітнути на початку прогресивного та квапливого третього тисячоліття.
Величний пам’ятник колись великої діаспори, яка приймала діяльну участь у відбудові Подільської Швейцарії, допоки розчерком пера московських окупантів не розчинилася на великих теренах світу, щоб ніколи більше не повернутися.
Дивом збережені завдяки духу зниклого образу святого Каетана святі стіни, як заклик з минулого до майбутніх поколінь берегти свою батьківщину перед лицем будь-яких ворогів.
Єднальна ланка сучасності з тими далекими щасливими часами, коли містечко на березі річки Тернава квітло завдяки спільним зусиллям його громадян всіх національностей та конфесій.
Духовна спадщина від тих, хто давно покинув свою малу батьківщину під тиском червоних адептів від атеїзму, які зброєю поставили себе над людськими цінностями, щоб одного разу ганебно зникнути в пучині часу без сліду і права на пробачення.
Сплюндровані святі стіни, котрі час намагався приховати за звичайним торгівельним фасадом, щоб вберегти від злих людей, як нагадування про минуле нащадкам, яких тут вже немає.
Взірець витонченого смаку в потаємному куточку серця стародавнього міста, яке пройшло довгий шлях крізь віки і майже втратило дух тих, хто в тому числі стояв у його витоків.
Яблуко розбрату на межі релігії та комерційних інтересів, за яке вже не перший рік точаться запеклі бої в етично-правовому полі.
Він стільки разів за свою двохсотп’ятидесятирічну історію кардинально міняв своє амплуа, що від первинної смиренної чернцевої сутності мало що лишилося. Можливо лише десь глибоко в підземеллях під великим шаром землі та часу досі блукає загублена католицька душа, але вона вона вже давно не бачила сонячного світла.
Світоч милосердя та науки, котрий повстав на захист віри в ті страшні часи, коли надія на українське духовне відродження майже зникла під пресингом войовничого атеїзму.
Маленька святиня, як провідник між цим буремним життям сьогодення і світом тіней, з якого немає вороття, що вистояла крізь всі випробування долі, коли кам’яні велетні зверталися на прах небуття.
Велич католицької віри, що увічнила славу про своїх творців на сторінках історії, вписавши їхнє прізвище золотими літерами в реєстр волинської архітектурної спадщини, котра на століття пережила їх самих і буде прославляти щедре добро їх рук у віках.
Відбиті в камені химерні тіні щирих благодійників та їхніх підопічних, які давно стали примарами і покинули цей світ в пошуках відплати за свої земні вчинки, думки, слова.
Головна православна святиня міста з багатостолітною історією поборників костянтинопільських традицій, яке пережило на своєму віку примусове полатинювання та безбожний атеїзм.
Знищенний фізично, але не духовно притулок віри прабатьків, який знов виринув з небуття лише силою бажання та волі тисяч небайдужих з вірою в палкому серці.