Маленьке дерев’яне диво загублене десь в зеленому оксамиті Карпатських гір по милості Хроносу, що зберігає українську душу греко-католицизму ось вже яке століття наперекір усім тимчасовим правителям від влади.
Святе місце під крилом небес, яке дивом зберегло під своєю покрівлею розкіш художнього таланту і той непередаваний дух свободи, який може дати лише справжня віра.
Український Афон, який зберігає душу народу ось вже не перше століття під кришталеві сльози святої Богородиці і тихий шепіт смерек в оточенні вірної варти Карпатських гір і істинної віри Христової.
Загублене в лісовій гущавині на маленькому гірському плато під захистом потужних фортечних стін і дозорних веж серце українського православ’я як земне втілення народної мудрості, що добро повинно бути з кулаками.
Дерев’яна перлина храмової архітектури, що вистояла там, де впали кам’яні стіни під ударом безжального Хроносу, який вже котре століття випробовує українську землю на міцність у відповіді за якісь гріхи предків.
Простота в своїй величі і висока духовна сутність, яка визначає цінність для людства всупереч розхожій думці, що зовнішній вигляд – це головна перевага храму.
Історія колонізації Дикого Поля застигла в камені серед невисоких горбів під захистом давніх бовванів, як нагадування про невивчені уроки минулого в страшному сні втрати майбутнього.
Хрест віри як занесений перст долі над багатостраждальною землею, якої випало так багато пережити на своєму віку і дорого заплатити за волю.
Молоде дітище древнього старця, котрий з-під суворо насуплених брів ось вже яке століття споглядає безлад, що коять сторонні господарі на українській землі, у вічній вірі й надії на порятунок.
Притулок для тих, хто проміняв всю суєту цього тлінного світу на ревну молитву в надії на воскресіння і спасіння.
Свята вода, що століттями рятувала і оживляла, захована під землю безбожниками і відроджена в світлий час відновлення української незалежності, щоб зберігати її як найціннішу реліквію.
Маленька капличка на честь чуда створеного спільними зусиллями землі і небі, як наочна демонстрація величі буття у всій його могутність і слабкості перед безжалісною волею.
Нові обладунки на старому воїні віри, якого крізь роки безбожництва зберігали в своїх серцях місцеві віряни, щоб одного разу відродити на охолоному попелище.
Величний лебідь, що ширяє над безмежним українським степом, як голос століть застиглий в кам’яному рукотворному диві.
Перероджена святиня, що приміряла після зміни конфесії на себе військові обладунки собору, щоб битися на полі духовності за душі радянських рабів.
Маленький архітектурний аскет, що перетворився на гіганта віри, щоб залишатися таким і на просторах незалежної України, гордо несучи прапор духовності крізь негоди XXI століття.
Все ще одухотворена величність кілька стомлена під вантажем важкого століття, яке всіма силами намагалося її знищити, але небеса не дозволили здійснити святотатство.
Найстаріша православна святиня Мелітопольщини прекрасна в своєму забутті і готова до нового життя під покровом православного хреста.
Маленька витончена перлина храмової архітектури, що причаїлася в українській глибинці десь між безмежним блакитним небом і золотом осіннього степу як останній подих епохи і промінчик зорі для майбутнього.
Відроджений з небуття притулок для віруючої душі, що шукає спасіння і прощення серед тужливої прози буття і порочності людського життя.