Палац божий чи храмові палати, де розкіш буття і постулати самозречення сплелися в єдиний тугий вузол, що не розрубати а ні постулатами віри, а ні мирськими законами.
Неповторна перлина храмової архітектури, яка і зараз вражає уяву витонченість форм і вишуканістю декору.
Маленький зброєносець зберігача світу і спокою волинських земель, який через століття скромно виконував свою місію не дивлячись на всі катаклізми людського буття.
Багата історія скромного міського обивателя, в абрисі якого як в зморшках старця вчуваються століття прожитого життя.
Святе серце Волині, яке століттями живило душі городян силою свою віри Христа необхідною для життя і боротьби серед мінливих вітрів буття.
П’ятисотлітня історія західноукраїнської землі написана на древніх стінах храму, де за кожним реставраційним шаром стоять факти, долі, імена, з яких і складається саме життя.
Чотири тисячі чистих людських душ в одну мить викреслені з життя кривавої рукою радянського режиму лише за прагнення до свободи.
Світле нагадування про жертву окупаційного російського режиму, принесену в марній надії назавжди зламати і знищити душу українського народу на волинській землі.
Пам’ять про величне серце католицизму східній частині Великого Князівства Литовського, яке перестало битися понад два століття тому як передвісник насування чорної імли.
Скромний служака благородних починань, основи якого не змогли похитнути все численні шторми шести століть.
Три століття і одна знаменна подія, яка дозволила йому назавжди увійти в аннали української історії.
Маленька самобутня перлина, як пам’ятник народної архітектури закріплений в камені на зло всім нещадним вітрам часу.