Вітер, що здіймає хвилі давно зниклого моря. Шум реліктових дерев, які давно звернулися на камінь. Крики рептилій і звірів, які мільйони років тому перетворилися на попіл.
А зараз – тиша і спокій заповідного куточка біля однієї з найжвавіших трас Донецького краю, де речові нагадування про минуле народжують спогади того, чого в силу фізичного віку пам’ятати не можна. Але голос предків крізь століття, крізь забуття тихо шепоче про те що було, і може бути буде знов…
Найвищий водоспад в Україні, щоправда тільки в повінь, шум якого розноситься по окрузі на кілометри.
А ось у спекотні літні місяці – це не водоспад, а каскад каменів з ледачим передзвоном крапель, наздоганяючих одина одну на крутих схилах скелі.
Там де річка Самара впадає у Дніпро розташований острів, з яким пов’язана історія багатьох народів і племен, що населяли територію сучасної східної України. Не раз він як трофей переходив від одного племені до іншого, але у кожному він був святинею, якій вклонялися, за яку билися не шкодуючи життя. Ім’я цього острова – Монастирський (Священний, Бураковський, Богомолівський, Комсомольський).