Півторасторічна історія Олександрівська-Запоріжжя відбита незгладимими слідами фактів на кам’яних обладунках будівлі в самому серці міста.
Вірний служитель суспільних інтересів, який приміряв на себе безліч личин, щоб завжди відповідати духу часу.
Одна з маленьких перлин, яку раніше ніжно обіймали в твоїх трепетних обіймах дніпровські води, а людська рука підняла з глибин віків.
Останній залишений на річковому шляху форпост, який століттями зберігав серце України від зазіхань ненажерливих сусідів.
Порятунок для людини і катастрофа для екосистеми, яку тисячоліттями дбайливою рукою створювала чарівниця-природа.
Коллос технічного прогресу на українській землі, який ось вже століття дає благодатне світло двом промисловим регіонах країни.
Постійне джерело радості і яскравих вражень для запорізької публіки починаючи з часів, коли на березі Дніпра з’явився Олександрівськ.
Виблискувальна багатоликими кольорами рампи перлина загублена у тиші густого листя парку в самому серці галасливого міста.
Повсталий з попелу символ запорізького православ’я в самому серці старого міста, якому пам’ять поколінь залишила на зберігання згадки про повітовий Олександрівськ, яким йому вже не бути.
Білий лебідь віри, що пливе над століттями бур і негод української землі, щоб принести мир і спокій у душі істинних вірян.
Основна артерія, яка змушує дві половинки серця одного міста битися в унісон, заряджаючи його силою древньої святині.
Творіння невизнаного автора, що понад півстоліття служить сполучною ланкою між двома частинами єдиної країни.
Любовно виплекане дитя людини і природи в пам’ять про дні найстрашнішої війни ХХ століття, яка своїм гарячим диханням спопелила європейську землю і передчасно обірвала мільйони життів.
Нерукотворний пам’ятник на честь подвигу тих, хто завоював перемогу і повернув місту мирне життя, як одна з найяскравіших перлин у зеленому намисті Запоріжжя.
Старожитель придніпровських степів, під пильним оком якого, як одна мить, пронеслися століття української історії одягнені в військові обладунки, оплакані скорботними сльозами, омиті кров’ю її доблесних синів.
Він побачив на своєму віку разом з волелюбним народом найвищі прояви людського духу і скуштував гіркий смак зради, щоб потім у нічній тиші української ночі пошепки наспівувати про них балади поколінням нащадків славних воїнів.
Головна артерія серця запорізьких земель, яка заронила іскру життя в серця нащадків древнього племені, щоб через тисячоліття вирвалося на волю полум’я свободи української нації.
Вісь багатотисячного міста, що задає темп обертання багатьох поколінь будівельників майбутнього Придніпров’я.
Сумний обрис скорботи рукою майстра втілений в прозорому жіночому силуеті як пам’ять про смерті мільйонів українців невидимі сльозою застиглої на серце кожного патріота.
Тонкий самотній привид, що ширяє над запорізькими просторами, який зберігає пам’ять про минуле заради світлого майбутнього.