Православна перлина захована між пагорбів донецьких степів від мінливих вітрів нещадного часу, що дивом зберегло її від повного зникнення в бурхливому вирі минулого століття.
Давня історія, прихована за кам’яними обладунками храмової споруди, щоб зберегти крізь століття летаргічного сну московської окупації пам’ять про українську бувальщину для майбутніх поколінь.
Море стало сушею, щоб подарувати людству благодатний українську землю і унікальний нерукотворний пам’ятник істотам, що мільйони років тому покинув цей неспокійний світ заради нашого життя на цій планеті.
Одинокий велетень серед безкрайніх просторів українського степу, як страж часу охороняючий свої володіння під прихильним поглядом бездонних небес.
Починання, яке в кінцевому підсумку назавжди змінило дзеркально-гладкий лик українських степів стрункими рядами посадок і острівцями первозданного спокою, породивши новий рослинно-тваринний світ.
Колиска тих, хто несе розумне, добре, вічне через своє життя, щоб на століття залишити свій рукотворний слід в прекрасній вічності і хиткий простір збагатити новими фарбами.
Стрункі зелені ряди, що зберігають пам’ять про першопрохідників лісової справи та пам’ятники тих давніх часів, коли Приазов’я було лише безкраїм Диким Полем підвладним лише волі природи та всім вітрам часу.
Порядок і симетрія в світі хаотичності та безладу, які сміливими мазками нанесли на чистий лик первозданної степу ти, хто наважився взяти на себе непросту роль підкорювачів і вершителів.
Історія однієї чарівної казки, що руками людини стала дійсністю на пустельних просторах Дикого Поля, де століттями лише гуляв лише дикий вітер та шуміли степові ковила, як символ і перша віха нової епохи змін.
Витончена архітектура, під нальотом сивої давнини, як краще втілення лику зберігача старожитностей в обрамленні пухнастою хвойної зелені лісу їм оспівуваного і захищеного крізь все бурі лихоліть і злої волі Великого Хроносу.
Штучне серце рукотворного шедевру, яке стало його органічним доповненням і красою, що несе з собою життєві соки для зеленого оазису безкрайнього Приазовського степу.
Чистий водна гладь, в якій, як у дзеркалі, милується небо то по-весняному юно-прекрасне, то по-старечому помережане борозенками замислених зморшок, щоб відбити будь-який момент його мінливого лику і пошепки неспішного бігу хвиль розповісти про це диво великому морю.
Скромний притулок великих, де народжувалися ази науки про ліс і лісорозведення, щоб за десятиліття назавжди змінити українські степові простори і зробити їх обітованою землею після тисячоліть млявої пустелі.
Столітній відрізок історії з його персоналіями і трагедією подій, застиглий в цегляній кладці одного будинку в тиші старого саду під дахом стародавнього рукотворного дива.
Зелене диво рук людських, що з’явилося завдяки старанням і невсипущим турботам поколінь натхненних садівників серед безкрайніх посушливих донбаських степів непривітних і жорстоких до всього живого.
Те що починалося як казенна потреба, а перетворилося на справу всього життя, щоб гідні послідовники продовжували користуватися її плодами і примножували її досягнення.
Душа чорноморської перлини по юному прекрасної і мудрої сивиною, як якір сталості спокою, навколо якого в усі часи вирувало насичене людськими долями життя.
Дзеркало Одеси, в якому до найдрібніших подробиць відображаються всі відтінки міської мінливості, котрі по волі випадку або людської руки прийшли в цей світ, щоб назавжди закарбувати її образи і лица в глибинах своєї пам’яті.
Унікальний симбіоз скорботи і гордості під зеленим покровом лісу по тим, хто народжений для творення героїчно поклав своє життя до підніжжя майбутнього України.
Творіння доброї волі, одиничне на неосяжних просторах українського степу в пам’ять про невизнаних героїв тієї війни, яку розв’язала пара збожеволылих тиранів при потуранні беззубої старої Європи.