Древній зелений муаровий плащ поміщицької садиби, в кроні дерев якого заплуталися запах фінансового успіху, гіркота втрати, азарт революції і сльози війни…
Тут час ніби застиг на десятиліття, затишно заснувши на березі кришталевого озера, і лише дитячі голоси і веселий шкільний дзвінок нагадує про тріумф життя над небуттям.
Зникла на сім десятиліть святиня як випробування на силу віри андрушівської пастви вищими силами для її утвердження та зміцнення через покоління.
Маленький новий храм на новому місці, але з колишньою сутністю лише підтверджує слабкість і швидкоплинність людської волі перед лицем Всевишнього.
Безмовний куточок скорботи серед зелені старого парку як мала дещиця тих сліз і горя, які пролила Україна про своїх дітей в чорні дні Другої світової.
Алея тих, чий подвиг не померкне навіки, чиї імена назавжди закарбувала історія на великому серці житомирської землі.
Хранитель давньої історії містечка, блакитні води якого бачили його продувані всіма вітрами порожні вулиці і будівництво розкішного палацу, слухали малиновий передзвін церковних дзвонів і метушливий шум роботи на благо бога комерції, щоб на собі випробувати весь жах війни і змити її кривавий слід.
Тонка стрічка на талії красуні-садиби як витончений штрих підкресленої краси, без якого немислима гармонія.
Одна з маленьких частинок великих статків, що забезпечували роботою сотні, дали освіту тисячам і вилікувати десятки тисяч.
Одна з ластівок зародження нового капіталістичного часу на українській землі, політ якої обірвала червона чума.
Кам’яні велетні, які століттями захищали серце галицьких земель від усіх печалей цього світу, щоб внести його в своїх ніжних обіймах в третье тисячоліття і явити нащадкам.
Колективне творіння городян як символ згуртованості і єднання перед лицем смертельної небезпеки, які здатні творити чудеса.
Маленький острівець романтичних 1930-х, коли по вулицях стародавнього міста ще бігали кінні екіпажі, а над його шпилями ширяв дух середньовіччя.
Одна з перших ластівок наукового прогресу, яка яскравим пам’ятником застигла на одній із старих львівських площ.
Гнаний можновладцями, ув’язний ними в клітку, не раз битий за свою Україну, але від того не більш тихий голос рідної землі.
Творіння багатовікової культури предків і творець її майбутнього, на мові якого буде говорити український народ в третьому тисячолітті.
Притулок не для перших осіб в затишному куточку зеленого парку, який пам’ятає шум веселих пиятик, суєту челяді і тишу дотику музи.
Сторонній спостерігач бурхливого життя польських еліт великий в своєму мовчанні і приземлений по суті свого створення.
Одинокий силует в кварталі розкішних палаців за яким стоїть ціла епоха процвітання і багатства в кроці від прірви.
Музей першого українського альманаху, створеного думкою і волею патріотів рідної землі як шлях народу від прабатьків до нащадків через обряди, пісні, думи, загадки, легенди…