Одвічна російська “подяка” батогом і в’язницею всім непокірним, незважаючи на чини, заслуги і звання… Найстрашніший сон імперців на чолі з царем Петром – незламний український дух… І полковник Данило Апостол як один із підписантів Коломацьких петицій від 1723 року із проханням про повернення державних прав України. Покарання не змусило себе чекати – два роки (аж до смерті тирана) в’язнем в Петропавлівській фортеці і рік під арештом в Петербурзі.
Але роки ув’язнення не змогли зламати козацьку волю, і прохання від новообраного гетьмана Данила Апостола з проханням про відновлення дії Березневих статей 1654 року, лягло перед Петром II в день його коронації. Ось тільки російський уряд як завжди при своїй слабкості на міжнародній арені (над країною нависла реальна загроза нової війни з Туреччиною) посилив внутрішню політику і значно утиснув автономію і право на самовизначення Лівобережної України.
Будучи по суті своїй реалістом, Данило зробив свій вибір на користь проведення реформ Гетьманщини замість кровопролитного і руйнівного протистояння з російським царем. У підсумку як нагорода: роки процвітання і фінансового благополуччя країни, за які гетьманові довелося заплатити найдорожчою ціною – своїм здоров’ям. Так в 28 квітня 1733 року о 4 годині пополудні з ним трапився параліч лівої сторони, що швидше за все було викликано інсультом.
Відчуваючи наближення кінця, Данило Апостол звернувся до нової російської імператриці Анни Іоанівни “про захист своїх дітей”; але державні справи і величезний борг перед своєю Україною змогли відтягнути трагічний момент на цілих дев’ять місяців, протягом яких він не тільки продовжував вести справи державні, а й турбувався про малі потреби, наказавши в жовтні прилуцькому полковнику потурбуватися про достатність дров для обігріву осель перекладачів книг з права, які квартирували в Ічні, а підскарбіям – про покупку “паперу”.
Однак, Долю довго обманювати не вдавалося нікому, і 15 січня на вісімдесятому році життя гетьман спочив у Бозі, залишивши після себе Київ-столицю, організовану фінансову систему України, відновлене право гетьмана на призначення козацьких старшин і Військової канцелярії, обмеження прав росіян на українській території, прощення від імператриці мазепівських козаків і світлу пам’ять в душах українських сучасників. А білий лебідь Свято-Преображенської церкви у Великих Сорочинцях і зараз ні-ні, та й нагадає про ратні подвиги і мистецтві вищої дипломатії того, кому довелося правити Україною три століття тому.