Історія

Розквіт галицьких земель Австро-Угорської імперії під скіпетром династії Габсбургів на початку ХХ століття, коли будівництво залізничної гілки поєднало місто з великою землею, ставши поштовхом до розвитку і зміцненню торговельно-економічних зв’язків, для Бучача ознаменувався статусом одного з найбільших центрів східній частині країни і, як наслідок, підвищення добробуту жителів, що його оселяли.

І хоча населення міста являло собою поєднання безлічі культурно-релігійних діаспор, найбільші з яких були українська, польська, єврейська і вірменська, взаємодія між ними, не дивлячись на відмінності, було досить тісним. Наочним прикладом цього служить активна підтримка ініціативи всеукраїнського товариства «Просвіта» від 1902 року по спорудженню будівлі для проведення громадських заходів.

Плід спільних фінансово-трудових зусиль бучацьких городян знайшов своє гідне завершення в 1905 році, ставши центром не тільки загальноміських подій, але і використовувався кожною діаспорою для своїх власних заходів, чим ще більше згуртував місцеву громаду.

Вже незабаром в стінах майбутнього районного Будинку культури регулярно давав вистави знаменитий львівський театр «Руська бесіда» Йосипа Дмитровича Стадника (1876 – 1854), в драмах, комедіях, операх і оперетах якого ці підмостки бачили представників відомих українському театральному світу прізвищ: Гайок, Жарських, Коссак, Пилипенко, Кшиштоф, Лугових, Ніжановських, Рубчаків, Стадників…

При цьому аж до Першої світової війни в громадському будинку Бучача на постійній основі діяв невеликий, але досить професійний оркестр, що свідчить про досить велику увагу місцевих органів самоврядування культурному життю міста.

За підсумками бойових дій 1914 – 1918 років Галичина знову опинилася у складі Польської Республіки. Будівля ж у петлі Стрипи за рішенням нової влади випробувала себе в новій якості – культурно-спортивного товариства «Сокіл», хоча при цьому, як і раніше, продовжувала використовуватися національними громадами для проведення своїх заходів. Так, наприклад, українське суспільство святкувало тут пам’ятні річниці Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка та ін.

Друга війна ХХ сторічча змінила світ навколо (галичські землі стали частиною великої Країни Рад), але не статус мініатюрного замку біля підніжжя гір Подільської височини – з 1944 року Будинок культури став центром культурного життя тепер уже одного з районів Тернопільської області.

Зараз, як і протягом усього періоду свого існування, це місце є зосередженням душі Бучацької землі. Так тут діють п’ятнадцять аматорських колективів, причому їх рівень настільки високий, що тринадцять з них мають високий статус народного, і всі урочисті свята громада святкує в цих стінах.

Архітектура

Споруджена на схилі одного з пагорбів Бучача будівля районного Будинку культури являє собою двоповерховий цегляний ошарений прямокутний (16м х 35м) периметр з асиметричним центральним фасадом на високому кам’яному цоколі орієнтований з північного сходу на південний захід, який складається з нашарування різнооб’ємних складових.

Центральною його домінантою виступає портал входу в чотири вікна по фасаду з ризалітом підкресленим дверним прорізом у вигляді замкової щілини, рустом і аттиком в псевдобарочному стилі (волюти, складний контур, барельєф). Візуальний же акцент споруді – це стилізована східна вежа, два нижніх яруси представляють в плані квадрат, а верхні – коло з віконцями бійницями під високим гострим шпилем та об’ємною імітацією зубців на площині стін.

Сам обсяг будинку з досить прозаїчними прямокутними і дверними отворами досить безликий – його відтіняють лише міжярусний і фронтальний карнизи, кам’яна кладка цоколя і об’ємне оформлення підвіконь.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Тернопільська обл., м. Бучач, вул. Шкільна, 8.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е85 (М19) (Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк – Ковель – Корбін) до повороту на трасу Р25 (Дружба – Бучач – Тисмениця – Івано-Франківськ), яка містом проходить по вулицях Генерала Шухевича – Галицькій – Степана Бандери, а потім в районі ратуші повернути на вул. Міцкевича, до якої примикає вул. Шкільна з районним Будинком культури.

Громадським транспортом до автовокзалу Бучача, а потім пішки 10 – 15 хвилин вздовж вул. Лесі Українки через міст на вул. Шкільну з будівлею товариства «Сокіл».